Міністерство культури України

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого

Кафедра театрознавства

Аналіз драми а.П. Чехова «Три сестри»

Курсова робота з предмету «Теорія драми» студента 1 курсу факультету театрального мистецтва спеціалізації «Організація театральної справи» Литвиненка Рустама Абдулмаджидовича

Викладач: Варварич Олена Юріївна

Київ 2012

ЗМІСТ

Y

Вступ 3

Тема та ідея драматичного твору 3

Конфлікт 4

Композиція 5

Архітектоніка п’єси 6

Сюжет і фабула драматичного твору 6

Драматична дія 8

Дійові особи 8

Жанрові особливості драматичного твору 10

Функцій діалогів та монологів у п’єсі 10

Особливості авторських ремарок 11

Сценічна історія та сучасна інтерпретація 12

Висновок 12

Вступ

Мета роботи — на основі аналізу тексту п’єси виявити суть проблеми персонажів й шляхи її подолання. Завдання полягає в виявленні й доказі відповідності п’єси сучасності, що полегшить розуміння драматичного матеріалу сучасниками.

Предмет вивчення — вплив зовнішніх факторів й часу на вчинки людини.

Об’єкт вивчення — драма Антона Павловича Чехова «Три сестри».

Актуальність драми полягає в тому, що незважаючи на розрив в ціле століття, життя людей не сильно змінилось. Проблеми невизначеності, безпорадності перед часом і долею й досі грають важливе місце у нашому житті.

Тема та ідея драматичного твору

Темою драми є тема часу, що є особливо значущою в творах Чехова, оскільки робить їх настільки по-особливому драматичними. Минуле людини, її сьогодення і майбутнє, швидкоплинність людського життя і вічність світу — ці питання гостро постають в «Трьох сестрах». Особливим аспектом світовідчуття персонажів стає влада часу над розгубленою і безпорадною перед ним людиною. Час біжить безжально і герої відчувають себе піщинками в його потоці, нездатними змінити сьогодення, заради прийдешнього. Все, що залишається, це надіятись на будь-що, тільки не на себе.

Песимістична ідея повної залежності людини від свого середовища постає дещо розмитою. Герої належать не тільки своєму середовищу, а й фантазують на теми свого майбутнього. Це не може й не робить їх щасливішими, але дає надію на якусь вільність. Крім зовнішнього, є в житті цих людей своя глибока внутрішня сила, своя свобода, і в цьому справжнє джерело драматизму. На кожному кроці розкривається протиріччя між внутрішнім і зовнішнім життям людини, між мріями та буденністю. За поверхневими й часом безглуздими репліками приховано хвилюючий підтекст.

Конфлікт

Основою конфлікту в п’єсі є мотив самотності людини у своїй родині, самотності серед людей, яких вона любить і людей, які люблять її. Та це не самотність як така, коли нікого немає поряд в прямому значенні. Це відсутність спорідненої душі, яка розуміла б всі душевні настрої, тієї людини, якій були би близькі надій та мрії.

Всі герої п’єси — Андрій, його сестри, друзі родини — роз’єднані і самотні, незважаючи на те, що люблять один одного. Герої безпорадні: вони не розуміють ні себе, ні оточуючих.

Важливе місце у п’єсі займають проблеми сім’ї та любові, адже навколо цього діють всі герої. Але головним для них все ж залишається питання: «Как жить?». На самому початку Ірина радісно промовляє: «Когда я сегодня проснулась, встала и умылась, то мне вдруг стало казаться, что для меня все ясно на этом свете и я знаю, как надо жить». Та, нажаль, наївність цих слів проявляється вже в наступній дії: «… Но оказалось, все вздор, все вздор…». Маша так само розчарована, але в коханні. Вона спочатку надіялася, що знайшла саме ту потрібну людину, але швидко розчаровується в коханому. Про чоловіка вона каже: «Он казался мне тогда ужасно ученым, умным и важным. А теперь уж не то, к сожалению». Так само Маша висловлюється і про інше своє кохання — Вершиніна: «Он казался мне сначала странным, потом я жалела его… потом полюбила…». Та в кінці п’єси вона промовить: «Неудачная жизнь… ничего мне теперь не нужно…».

Такі ж думки супроводжують Андрія: «Когда я женился, я думал, что мы будем счастливы… все счастливы… Но боже мой…». Мріям Ольги теж не судилося справдитися: «Все делается не по-нашему. Я не хотела быть начальницей, и все-таки сделалась ею. В Москве, значит, не быть…».

Розгубленість, розчарування, усвідомлення нездійсненності мрій об’єднують всіх головних героїв п’єси. Їх розрізнені репліки сходяться до одного: «Как идет время!», «Если бы начинать жизнь сначала…», «Как обманывает жизнь!», «Жизнь промелькнула, как молния». Постійне нав’язливе прагнення сестер «В Москву! В Москву!» і його нездійсненність стають в п’єсі символом ошуканих надій. Всі герої живуть так неначе пишуть чернетку і ще є час написати все «з білого листа». Розмови героїв про майбутнє, про сенс життя, про необхідність віри в щасливе майбутнє знаходяться в різкому контрасті з безглуздістю їх реального стану, з їх повсякденною поведінкою.

Особливість конфлікту цієї п’єси в тому, що автор, зіштовхуючи різних персонажів, наполягає, що всі вони, хоча і приховано, але пов’язані. Кожен з них має своє уявлення про щастя і намагається донести свою «правду» до інших. Але інші сприймають цю «правду» або смішною, або дурною, або дивною. Герой одразу зустрічає з боку оточуючих насмішку, або грубість, чи байдужість. Тузенбах говорить Ользі «Такой вы вздор говорите, надоело вас слушать.» на її одкровення про те, як вона була б щаслива не працювати і вийти заміж. А коли Маша буде розповідати Ользі про свою любов, то вже Ольга назве це дурницею. Тузенбах, який мріє працювати і знайти взаємність почуттів у Ірини, постійно наштовхується на її холодність. Та ще холодніше Ірина відповідає на зізнання Солоного і любові до неї. Так само інші герої не розуміють один одного. Кожен з них поглинений своїм поглядом на життя, не здатний прийняти точку зору іншого.

Саме тут розкривається іронія життя. Та до кінця п’єси стає зрозуміло, що всі мрії, надії, суперечки — це необхідна частина життя цих людей. Попри все ім. хочеться жити і поки залишається це бажання жити, настільки природним буде і прагнення вірити, намагатися зазирнути в майбутнє. В цьому і полягає своєрідність конфлікту п’єси. Всі загальнолюдські складні, здавалося б, нерозв’язні конфлікти між героями в кінці зводяться до простого бажання — «Жить!». Це позитивне ставлення до майбутнього особливо цінне в п’єсі.