69. Поняття цінності. Типи ціннісних орієнтацій

Людська діяльність завжди була і залишається зорієнтованою. Цьому сприяють її цінності, що слугують своєрідним взірцем, який вимагає від людини конкретних дій у конкретному напрямі. Одним із перших проблему цінності досліджував Сократ – він дійшов висновку, що між тим, ким людина є і тим, що вона про себе думає, є різниця. А Платон вважав досягнення блага вершиною сенсу людського життя, найвищим у ієрархії цінностей.

Цінність, термін, що широко використовується в філософській та соціологічній літературі для позначення людських, соціальних та культурних значень певних явищ дійсності. Можна сказати: цінності – це те, що має значення. По суті вся різноманітність предметів людської діяльності, суспільних відношень може виступати в якості “предметних цінностей”, як об’єктів ціннісного відношення, тобто оцінюватися в плані добра і зла, істини чи не істини, і т.і.

Кожна цінність – це факт культури. Відповідно й весь наявний ареал цінностей поділяють на матеріальні (матеріальну цінність становлять умови проживання індивіда, побутова сторона життєдіяльності. Речі і предмети домашнього вжитку, побуту теж становлять вагому частку матеріальних цінностей. У них закладено виробничий досвід усіх поколінь) й духовні (це об’єкти створені свідомістю, до них відносять різні концепції, твори мистецтва, системи освіти, виховання… важливе місце в житті займають віра, надія, любов, моральність.).

Ціннісні орієнтації являють собою найважливіші елементи особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань вони відмежовують значиме, суттєве для даної людини від незначимого, несуттєвого. Сукупність усталених ціннісних орієнтацій утворює своєрідну вісь свідомості, що забезпечує стійкість особистості, типи її поведінки та діяльності, виражену в направленості потреб та інтересів. Тому ціннісні орієнтації виступають найважливішим фактором, регулюючим, детермінуючим мотивацію особистості.

Найважливішу роль у житті суспільства відіграють моральні цінності, оскільки життя людини найбільш підпорядковується цим регуляторам. Боязнь осуду стримує, регулює і спрямовує поведінку та діяльність людини у моральне русло і не дозволяє їй здійснювати щось недобре. Одна із цінностей свобода – забезпечує альтернативність вибору. Релігійні цінності - відіграють роль посередника між богом і людиною, пов’язують людину з ним та також прагнуть дати нормативний аналіз навколишньої дійсності.

Цінності мають багату і розгалужену структуру. Вони зачіпають всі сторони суспільного життя і діяльності. Саме цінності орієнтують і спрямовують діяльність людини, людства в сучасному й складному, динамічному й суперечливому світі.

70. Еволюція релігійної філософії у XX столітті (неотомізм, тейярдизм)

Релігійною називається філософія, основоположні ідеї якої визначені релігійним світорозумінням. Це, ідея Бога як надприродної особи, яка створила світ і людину, володарює над ними. Характерним для релвгвї є мислене роздвоєння світу на світ природний (матеріальний) і надприродний (духовний), якиє є місцем перебування бога й інших «небесних» істот; счення про безсмертя індивідуальної душі та її загробне існування. Неотомізм (Ж.Марітен, К.Ранер)— модернізована філософія Фоми Аквінського який хотів поєднати релігію з наукою, примирити віру і розум. Н. включає онтологію, космологію, антропологію, гносеологію, соціологію, психологію. Традиційний томізм виходив із того, що існують два види істини: «істини розуму» (доступні силам власне людського «природного» розуму) та «істини одкровення» (пізнаються лише через «божественне одкровення», яке міститься у Святому письмі (Біблії)). Тейярдизм (Тейяр де Шарден, автор «Феномен людини») - спроба поєднати релігійну ідею бога-творця і наукове поняття еволюції. Космос, на його думку, перебуває в процесі еволюції, людина є центром подальшої еволюції, єднання людей. Їх спільна інтелектуальна енергія спричиняє перетворення біосфери (живої оболонки Землі) в ноосферу, охоплену розумом, характерне уявлення про наперед визначене завершення еволюції в певному кінцевому стані називається фіналізмом. Головним напрямом еволюції сучасної релігійної філософії - це її «антропологізація» - висунення на перший план проблеми людини в світі, підкреслення гуманістичного змісту релігійного вчення, яке, може стати дороговказом для розв'язання проблем дух.-морального і соц. життя. У визначальному для релігійного світорозуміння відношенні «людина-Бог» акцент переноситься на людину, її життя, потреби, прагнення й перспективи.