50.Соціальна спрямованість філософського знання.

Соціальна філософія – один з розділів загальної філософії, а на сучасному етапі тлумачиться як самостійна філос. галузь, що досліджує суспільство в цілому, проблеми суспільства, сусп. розвитку, соц. відносин людини тощо.

В центрі філос. думки завжди розглядались проблеми “суспільство-людина”, їх зв’язки, відносини; присвячено велику кількість праць.

В сучасній філософії є ряд концепцій суспільства, зокрема постбуржуазного суспільства (Ліхтхай), посткапіталістичного, постцивілізаційного (Боуолдін), технотропного, постнефтяного тощо. Автори в тій чи іншій мірі прагнуть дати своє розуміння суспільства. В його аналізі вони виходять з різних сфер життєдіяльності, і переважну більшість – з наук.

Натуралістичний підхід (Платон, Демокріт, Монтеск’є, Дідро) вважав, що суспільство мало чим відрізняється від природи, розвивається за її законами. Вони виходять з того, що природні фактори (клімат, родючість ґрунтів, наявність природних ресурсів) визначають характер розвитку суспільства.

Соціал-дарвінізм вважає, що можна пояснити соціум з допомогою біологічних законів. Близькі до цих позицій і погляди органічної школи (ХІХ-ХХст.). Так Евенс, Вормс та ін. Вважали, що суспільство як біологічний організм для нормального розвитку потребує простору, їжі, ресурсів. Ці ідеї в подальшому трансформувалися в геополітичні концепції (Радцель, Хаусгофер). Тобто в дослідженні суспільства мають місце спроби як матеріаліст., так і ідеаліст. позицій витлумачення його природи.

До появи марксизму панував ідеалістичний підхід – пояснення сусп. розвитку іде через ідеї, думки, теорії розумної еліти, окремих видатних персоналій (Ідеї правлять світом. Негідні ідеї породжують негідне суспільство, і щоб створити гідне суспільство, необхідно приділяти максимум зусиль освіті тощо).

На противагу ідеалістичним поглядам матеріалізм виходить з того, що визначним в розвитку суспільства є економіка, оскільки завдяки їй здійснюється задоволення потреб і інтересів людини, суспільства, відбувається виробництво (марксизм).

Спосіб виробництва матеріальних благ визначає соціальну, політичну і духовну сферу суспільства; змінюється спосіб виробництва, змінюється і суспільство.

Народ як головний виробник матеріальних благ і цінностей є дійсним творцем історії. Історія розвивається закономірно, тут діють певні закономірності, тому суспільство – це не хаос, а система суспільних відносин. Вони складаються незалежно від волі, свідомості людини і в своїй сукупності складають економічний базис суспільства, який визначає надбудову – ідеологічні відносини, соц. організації, інститути, ідеї, думки, погляди. Варто зазначити, що обидві концепції мають раціональне зерно, але є неповні. Тому їх слід розглядати разом.

Суспільство як природно-історичний феномен обумовлюється як природним, так і соціальними чинниками. Тому їх слід розглядати комплексно.

51. Матеріальне і духовне вир-во.

Поняття сусп. вир-во ввів Маркс. Праця – цілеспрямована дія-ть людей, у процесі якої вони перероблюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб. – це спосіб життєдіяльності виробників. під категорією СВ слід розуміти вир-во самої людини, матеріальних благ, а також форм спілкування. Сис-ма СВ скл: носії життя, засоби до життя та соц.умов існування носіїв життя. Життєві сили забезпечують не лише здатність до саморозвитку кожного індивіду, а й здатність до духовного роз-ку інших людей шляхом передачі досвіду. У продуктивні сили вир-ва людини входять життєві засоби, за допомогою яких реалізується процес відтворення та роз-ку людських сил, це предмети споживання: їжа, одяг… Духовне вир-во є однією із сторін вир-ва людських сил – це вся дія-ть людей з вир-ва, розподілу, споживання, зберігання духовних цінностей., це ідеї, наукові знання, вир-во яких здійснюється за допомогою соц.інститутів. Духовне вир-во охоплює освіту, моральне, релігійне виховання, різні форми залучення людей до духовної кул-ри через сис-му закладів, ЗМІ, орг-й. Матер.вир-во- об‘єктивнореальне (все те, що існує незалежно від свідомості). Осн. матер. вир-ва є с/х, промисловість. Ідеальні об‘єкти не можуть існувати без матер. носіїв. Власник засобів матер. вир-ва стає власником дух. вир-ва. Для задоволення своїх потреб люди взаємодіють з природою, саме тут у прцесі цієї взаємодії формується СВ, яке історично виступає обов’язковою передумовою життєдіяльності людини. МП – есть процесс трудовой деятельности людей который с помощью соответствующих средств осуществляет преобразование природы с целью создания материальных благ направленных на удовлетворение чел потребностей. Источник МП – это потребности людей. Потребность – это состояние организма, личности, соц группы, общества в целом, которая выражает их зависимость от условий их существования. Следовательно потребности – это побудительная сила для осуществления МП.