4. Філософія – світоглядне значення. Типи структура та основні функції світогляду.

У найелементарнішому розумінні слова світогляд – найзагальніше уявлення про світ і місце в ньому людини. Якщо його конкретизувати, те світогляд – це система поглядів, оцінок світу і місця в ньому людини, усвідомлення різнобічних відносин людини до світу, до самої собі та до інших людей. Світогляд є частиною людської духовності, частиною людської психіки. Це система узагальнених відчуттів, інтуїтивних уявлень та теоретичних поглядів на оточуючий світ та місце людини в ньому, на всебічні відносини людини до світу, до самої собі та до інших людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок людини, певної соціальної групи та суспільства. Світогляд – це певною мірою духовний каркас структури особистості класу чи суспільства в цілому Наявність світогляду – це показник зрілості особистості Тобто людина у своєму індивідуальному розвитку стає особистістю тільки тоді, коли в неї формується певний світогляд, певне світосприйняття. Основними елементами цієї структури є: -світорозуміння; -переконання; - світовідчуття; • цінності; - світосприйняття • ідеали; У формуванні світогляду велике значення мають узагальнюючі знання – щоденні або життєво-практкчні, наукові, професійні Для того, щоб людина визначилася щодо своєї поведінки у світі, перш за всі необхідно розуміти цей світ, знаті, що таке є цей оточуючий світ. Отже, ті знання, що здобуває людина за своє життя, і є передумовою формування світогляду. Світорозуміння – це та частина знань людини, в істинності котрих вона впевнена, вірить, що ці знання істинні, й використовує їх, орієнтуючись у навколишньому середовищі при визначенні своєї поведінки в процесі активної діяльності. Знання не вичерпують змісту світогляду. Для того, щоб знання набуло світоглядного змісту, необхідно його оцінити, тобто воно має перейти до розряду цінностей. Іншими словами, коли людина усвідомила для собі, що ті чи інші знання є для неї ідеально корисними, смороду одразу переходять у ранг цінностей (про 'єкт виступає як цінність у сукупності зі знанням про нього). На основі ціннісних орієнтацій формуються ті чи інші світоглядні ідеали. Ідеали, що перевірені досвідом, складають основу духовного життя: вищі ідеали формують більш цілісну особистість, більш прогресивне суспільство. Отже, світогляд – це складна система знань, цінностей та переконань, що визначають концептуальне ставлення людини до оточуючої дійсності, до собі самої ' у процесі реалізації взаємозалежних зв'язків. Світогляд визначає поведінку в конкретній реальній ситуації і у тої ж годину є певною характеристикою особини, суб'єкта світогляду.

]

5.. Основні форми буття.

Всесвіт — це нескінченна кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. форми буття в такі групи:

• буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й "другої природи");

• буття людини серед інших речей світу;

• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);

• буття ідеального (духовного).

Буття навколишнього світу

Перша природа об'єктивна й первинна. в тому розумінні, що людина та її дух з'являються пізніше від неї. Без неї неможливі життя й діяльність людини.

"Друга природа" продукується людьми й удосконалюється ними. В предметах "другої природи" втілені (опредметнені) праця й знання людини, її соціальна душа.

Відмінність предметів "другої природи" від предметів першої в тому, що предмети "другої природи" створені штучно, предмети "другої природи" водночас є і природними, і соціальними, й історичними, тобто мають цивілізаційне бутя. Буття речей першої природи пов'язане з вічним буттям світу, то речі "другої природи" — лише з періодом існування людини

Буття людини. Буття кожної людини — це неподільна єдність її тіла й духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — із духовним життям індивіда.

Кожна людина є для себе не лише першою, а й другою природою. В останньому випадку її думки, емоції є невід'ємною складовою її цілісного бутя. Людина не тільки біологічна, а й практично діюча, соціальна істота.

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як така, що здатна мислити й відчувати "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності становить вихідні характеристики людського буття.

Людське буття об'єктивне. Проте це не означає, що воно абсолютно не залежить від свідомості людини.

Буття духовного

Духовне в широкому розумінні — це сукупність усіх проявів свідомості, включаючи й знання, які втілені у формах природних мов та знаково-символічних систем.

Духовне можна поділити на два підвиди — духовне, невіддільне від конкретної життєдіяльності індивіда (свідомість індивіда), й на те, що існує поза ним (об'єктивоване духовне).

Індивідуалізоване духовне охоплює свідоме й несвідоме. Сьогодні більшість учених і філософів дотримуються саме такого погляду. Несвідоме має кілька різних рівнів. До першого зараховують несвідомий психічний контроль людини за функціонуванням свого тіла, задоволенням своїх біологічних і фізіологічних потреб тощо.

До другого рівня належать ідеальні процеси, близькі до свідомості людини. Вони проявляються в стані її бадьорості.

Третій рівень проявляється в тих процесах наукової, філософської, художньої та інших видів інтуїції, що визрівають у психіці людини.

Буття індивідуалізованої свідомості, підсвідомого, несвідомого — лише відносно самостійна форма буття. Воно невіддільне від еволюції буття як цілого, не існує окремо і від сукупної діяльності індивіда. Мова.