22. Антична філософія, її відмінність від філософії країн Сходу. (космоцентризм).

Особливість старогрецької філософії полягає перш за все в зіставленні філософських роздумів практичній діяльності, в її своєрідному відношенні до міфології. Духовний розвиток в VII-IV вв. до н.е. йшов від міфології і релігії до науки і філософії. Важливою ланкою і умовою цього розвитку виявилося засвоєння греками наукових і філософських понять, вироблених в країнах Сходу, - у Вавілоні, Ірані, Єгипті, Фінікії. Особливо великий був вплив вавілонської науки - математики, астрономії, географії, системи мерів. Космологія, календар, елементи геометрії і алгебри були запозичені греками від їх попередників і сусідів на сході.

Поступово в античній філософії виникає два основні типи філософського світогляду - матеріалізм і ідеалізм. Їх боротьба складає основний зміст філософського розвитку у все подальший час. Одночасно виникає протилежність двох основних методів мислення - діалектики і метафізики.

Типова для Давнього Сходу форма іригаційного землеробства, що потребувала значної концентрації праці, зумовила колективний характер культури. Тому давньосхідна людина завжді сприймала собі не окремім "я", а органом цілісного соціального організму, частиною соціуму, через нього залученою в колообіг космічного буття. Літературні герої ставали своєрідними універсальними символами соціального становища людини: цар, багатій, бідняк, праведник, страждалець. Називання персонажів Старого Заповіту як чоловік, жінка, подружжя виражало зв'язки людини з будинком, спільнотою, родом, станом тією ж мірою, як і давньосхідне ім'я людини, що містило також ім'я її батечко й назву її родової групи.

Принципова особливість держави на Сході - це командно-адміністративна структура, яка регулює виробничі стосунки і виконує розподільчі функції. Така форма суспільніх відносин принижує приватне існування. Соціальній статус й економічне становище людини достатньо жорстко залежіть від місця індивіда у системі суспільного розподілу. Зосередження в руках держави всієї повноті економічної і політичної влади унеможливлювало протистояння цій тотальності окремої особистості.

Представники. Всі давньогрецькі філософи були натуралістами, вважали що світ скл-ся з окремого елемента, чи вода, чи повітря. Геракліт водить термін “логос” – закон буття, основа світу. Логос вічний, загальний і необхідний. Началом всього є вогонь. Все існуюче завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який то спалахує, то згасає. У соціальній філософії Геракліта закладені основи демократії: народ у державі вище за все має ставити закон, він має боротися за нього як за свій власний дім,.

Піфагор став на шлях перетворення математики емпіричної в математику теоретичну. Вбачав найвищу мудрість у числі, і в основу бачення поклав число. Саме завдяки числу поняття “космос” втілило в собі розуміння Всесвіту як впорядковані явища. Вводить слово “філософія”, “філософ”.

В атомістичному вченні Демокріт першоначалом вважає атоми (буття) і пустоту (небуття). Буття антипод пустоти. Атоми – неподільна, гранично тверда, непроникна, не здатна сприйматися відчуттям (мала величина) самостійна частинка речовини. Атом вічний, незмінний, тотожний собі; мають різну форму, порядок і положення, без’якісні. Живе виникло з неживого без творця. Людина – це тварина, яка від природи здатна до навчання і має своїми помічниками руки, розум, мислення. Душа – сукупність атомів, смертна. Сократ – перший афінський філософ. Його життя стало втіленням його вчення. У центрі філософії – людина як моральна істота. Рим – Тіт Лукрецій Кар –філософ матеріаліст. Книга „Про природу речей”.