19. Філософія Давнього Китаю (проблема людини і суспільства і держави).

(VІІст.д.н.е.) У основних трактатах – “І-цзін” (Книга перемін), “Ші-дзін” (Книга пісень), “Шу-цзін” (Книга історії) проглядаються проблеми про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил в єдиній субстанції, про природу закономірностей, про природність людської душі і свідомості.

Особливе місця в цьому посідає вчення Лао-цзи (VІ ст.д.н.е.). центральною проблемою Лао-цзи є питання “дао” – це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їх першоджерело.

Категорія “де”, на відміну від “дао” – це конкретний шлях окремої речі або групи речей. Розробляючи ці категорії, Лао-цзи вперше висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в “дао”. Це наївна діалектика. Вона вказує на постійну змінність речей, на їхню внутрішню суперечливість.

Іншу позицію займав Конфуцій (551-479рр.д.н.е.). Він не звертав уваги на вивчення та розробку загально-теоретичних проблем, а зосередив увагу на питаннях етики, яку побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність.

Етика Конфуція – це раціоналізована старокитайська релігійна мораль, в основі якої принципи людяності (жень), справедливість і обов’язок (і), ритуальності (лі), знання (чжи), довіри (сінь). Центральним принципом моралі є гуманність. Бути гуманним означає любити не стільки себе, скільки інших; на несправедливість відповідати справедливістю, вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами. Тобто це веде до стабілізації суспільства, яка прорявляється у ієрархії в пануванні і підкоренні., що здійснюється за законами неба. Правитель має божествену сутність, це “син неба”. Суспільство має дотримуватись не законів природи, а законів неба, носієм якого є “син неба”.

Ян Чжу та його школа, виступаючи проти конфуціанства, розробив вчення Лао-цзи. Віра в небо грунтується на неуцтві. Смерть – це небуття. Людина має керуватися законами природи. Мета життя – чуттєва, тваринна насолода, це є щастя – етика розумного егоїзму, де найдорожчим скарбомм на землі є людина, її життя.

Школа “Фа-цзя” заперечує існування надприродного світу і священності неба. Доля людини залежить від неї самої, від пізнання природи і використання її законів. Велике значення надавалося мисленню, логіці. Вимагав, щоб мірилом суспільної значимості людей був не рід і багатство, а особиста гідність, почуття обов’язку, освіченість.

Ван Чун (27-97р.н.е.) у творі “Критичні міркування” розкритикував суспільний лад, відкинув вчення Конфуція про священність неба. Небо – це природна частина безмежного Всесвіту, небо і земля мають єдину природу, началом їх є субстанція “ці”. Тілесність і рух тісно пов’язані; джерело руху знаходиться в системі об’єктивної реальності. Життя і людина з’явилися на основі природної закономірності із субстанції “ці”. Людина і всі живі організми має життєву енергію, що породжується кровообігом. Душі нема. Віра в силу людського розуму, мислення, здатність пізнання.