1. Ф., її предмет й передумови виникнення

Ф. (із гречок. - любов до істини, мудрості) - форма суспільної свідомості; навчання про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу, наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Ф. виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце людини в ньому; вона досліджує пізнавальні цінності, соціально-політичне, моральне і эстетическое відношення людини до світу.

Предметом Ф. є загальні властивості і зв'язки (відносини) дійсності - природи, людини, відносини об'єктивної дійсності і суб'єктивізму світу, матеріального й ідеального, буття і мислення. Де загальне - це властивості, зв'язку, відносини, властиві як об'єктивної дійсності, так і суб'єктивному світу людини. Кількісна і якісна визначеність, структурні і причинно-наслідкові зв'язки й ін. властивості, зв'язки відносяться до всіх сфер дійсності: природі, свідомості. Предмет Ф. необхідно відрізняти від проблем Ф., тому що проблеми Ф. існують об'єктивно, незалежно від Ф.. Загальні властивості і зв'язки (виробництво і час, кількість і якість) існували, коли науки Ф. ще і не існувало як такий.

Основними функціями Ф. є: 1) синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду; 2) обґрунтування, виправдання й аналіз світогляду; 3) розробка загальної методології пізнання і діяльності людини в навколишньому світі.

Значення Ф. не в практичній корисності, а в моральної, тому що Ф. шукає ідеал, дороговказну зірку в житті людей. Насамперед ідеал моральний, зв'язаний з відшуканням сенсу життя людини і суспільного розвитку. При цьому Ф. орієнтується на ідеали науки, мистецтва і практики, але ці ідеали здобувають у Ф. відповідне її специфіці своєрідність. Будучи цілим, Ф. має розгалужену структуру.

Сучасна Ф. розглядає багато роблем економічного життя суспільства, розуміючи під нею відносини власності, розподілу, обміну і споживання. Філософські підходи до економічного життя суспільства намагаються виявити, які джерела розвитку економічного життя, яке співвідношення об'єктивних і суб'єктивних сторін в економічних процесах, як співіснують у суспільстві економічні інтереси різних соціальних груп, яке співвідношення реформ і революцій в економічному житті суспільства і т.д..

2. Філософське розуміння світу.

Знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв'язок з іншими людьми.

Поняття "світ" має конкретно-історичний зміст, який визначається станом культури, науки, техніки, матеріального виробництва. суспільних відносин, природи. Чим більше розвинуті форми діяльності людини і продуктивні сили суспільства, тим ширше і різноманітніше бачиться світ людиною, тим сильніше цей світ олюднюється. Разом з тим і сама людина, "опредметнюючись" результатами своєї праці, своїм розвитком зобов'язана світові. Тому світ – це єдність об'єктивної дійсності і "дійсності людських сутнісних сил", які мають конкретно-історичний характер.

Поняття "світ" як світоглядна категорія формувалось ще в дофілософський період розвитку людства. Його виникнення і розвиток пов'язані з практичним виділенням людини з природи. Опосередкування життєдіяльності людей процесом матеріального виробництва та системою суспільних відносин зумовило становлення суспільства як відповідної цілісності, в якій життя людей стало можливим тільки у формі колективної діяльності.

Тому світ – це єдність природної та суспільної дійсності, зумовленої практичною діяльністю. А категорія "світ" визначає не тільки природні, об'єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного відношення до себе і до умов свого існування.

Зрозуміло, що світ – це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.

Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття.

Таким чином, світ – це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ – світ людського буття.

Категорія "світ" разом з іншими категоріями філософії утворює смислове ядро світогляду в усіх його історичних типах. Вона увібрала в себе уявлення про граничні для людини основи сущого. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності явиш від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні невизначеність, відносність, зовнішня обумовленість.