Концепція формування готовності вихованців дитячого будинку «Перлинка» до особистісної та соціальної самореалізації і. Стан проблеми

Принцип державної політики в галузі освіти – гуманізм, пріоритети загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я дітей, орієнтація на реалізацію їх особистісного потенціалу – вивчає напрями розвитку освіти на сучасному етапі.

Предметом особливої уваги є практичне втілення одного із ведучих принципів державної політики в освіті – принципу адаптивної системи дошкільної та базової освіти до особливостей розвитку і рівня підготовки дітей. Актуальним стає завдання держави, суспільства і усіх соціальних інститутів щодо посилення уваги охорони фізичного та психічного здоров'я дітей, створення нової системи особистісно зорієнтованої освіти для дошкільнят та учнів, особливо для дітей групи ризику – дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Соціальна та педагогічна значущість цієї проблеми привернула широке коло наукових дослідників і практиків-педагогів, психологів, фізіологів, логопедів, медиків та інших до питань формування гнучкої моделі освітніх закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, розробці різноманітних форм та методів, що відповідають освітнім потребам і можливостям дітей цієї категорії.

Педагогічна інновація сьогодення ґрунтується та теорії системно-цільового розвитку (Л.М. Ващенко, В.І. Завезинський, В.Г. Кремінь, О.Я. Савченко), яка покладена в основу моделювання інноваційного розвитку дитячого будинку.

Основними теоретичними засадами життєдіяльності дитячого будинку стали ідеї гуманістичної та особистісно зорієнтованої освіти (І.Б. Бех, Ш.О. Амонашвілі, О.В. Сухомлинський, О.Я. Савченко, Д. Роджерс та ін.).

Якість сучасної дошкільної та шкільної освіти стала предметом дослідження багатьох провідних учених (В.А. Кальний, Д.Ш. Матрос, Д.М. Полев, М.М. Поташнік, Н.А. Селезньов, І.Г. Салова, А.І. Субетто, В.П. Панасик та ін.), які пов’язують проблему якості освіти з розвитком нової цивілізації XXІ століття. Для неї характерне підвищення соціогенних функцій суспільного інтелекту як гаранта управління майбутнім (майбутньотворення) з боку суспільства. Таке управління майбутнім можливе «тільки при дії закону випереджального розвитку якості людини, якості суспільного інтелекту і якості освітніх систем у суспільстві».

Соціокультурний аспект проблеми якості освіти ще на початку XX століття ставили відомі вчені (І.О. Ільїн, В.М. Бехтерєв, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський та ін.), які обґрунтовували роль освіти у вихованні молоді, в збереженні здоров’я, у підготовці випускників шкіл до життя. Філософ І.О. Ільїн у статті «Спасіння в якості» визначав: «… Народ має тільки один вихід і одне спасіння – повернення до якості культури». Повернення до якості культури вчений убачав у вихованні, що формує духовно-моральні цінності людини, визначає її спосіб життя і діяльності. «Навчання без виховання, - підкреслював І.О. Ільїн, - є справа брехлива і небезпечна. Воно створює найчастіше людей напівосвічених, сумнівних і зарозумілих, пихатих, суперечних, напористих та безсоромних кар’єристів». В.М. Бехтерєв у виступі перед лікарями – психіатрами «Особистість та умови її розвитку і здоров’я» в 1905 році критикував школу, яка постачає «…тілесно убогих та морально нестійких і при цьому з великим малопридатним для життя багажем знань…».

Серед причин послаблення освітнього потенціалу в нашій державі вчені називають традиційну дидактичну парадигму навчання, орієнтовану на засвоєння об’єму знань, готових висновків науки і способів дій. Відповідна парадигма відвертає на другий план завдання виховання та розвитку творчого мислення дитини, що призводить до зниження рівня її духовності, послаблення навчально–пізнавальної, соціальної мотивації.

Проблема якості загальної шкільної освіти може бути розв’язана тільки тоді, коли освіта почне охоплювати глибинні процеси розвитку дитини. Місія сучасної дошкільної та шкільної освіти повинна забезпечувати досягнення двоєдиної мети: розвивати розумові здібності дитини, дбати про її морально – етичне, естетичне виховання, формувати її духовний світ. Без цього не може бути інтелігентності, яка пов’язується з поняттям «духовність», «совість», «моральність», і високого рівня інтелектуального розвитку вихованців.