Прямолінійний метод

Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів

Річна сума амортизації визначається за формулою:

АВ = Пв - Лв / Т

Норма амортизації:

На=100% /Т

де АВ - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв- початкова вартість;

Лв - ліквідаційна вартість;

Т- термін корисного використання об'єкта;

На - норма амортизаційних відрахувань.

Метод зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Залишкова вартість — це різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу у попередніх періодах.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Річна сума амортизації визначається за формулою:

В = Зв* На

Залишкова вартість об'єкта:

Зв = Пв-∑3

Норма амортизації визначається:

Зв - залишкова вартість;

£3 - сума нарахованого зносу у попередніх періодах;

Пв - початкова вартість;

АВ - річна сума амортизації;

На- норма амортизації;

Т- термін корисного використання об'єкта основних засобів;

Лв - ліквідаційна вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації Річна норма амортизації обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.

АВ= Зв х

де АВ - річна сума амортизації;

Зе - залишкова вартість;

На - норма амортизації;

Т- термін корисного використання об'єкта основних засобів.

Кумулятивний метод

Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:

АВ=(Пв-Лв)хК

де АВ - річна сума амортизаційних відрахувань;

Пв - початкова вартість;

Лв - ліквідаційна вартість;

К-кумулятивний коефіцієнт;

Тк - кількість років, що залишилися до кінця корисного використання

об'єкта;

ΣТ - сума числа років корисного використання об'єкта основних засобів.

Виробничий метод

Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

АВм=Ом х Ва

де, АВм - місячна сума амортизаційних відрахувань; Ом - місячний обсяг продукції (робіт, послуг);

Ва - виробнича ставка амортизації

де, О- загальний обсяг продукції (робіт, послуг); початкова вартість;

Крім вищенаведених методів підприємство може застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів передбачених податковим законодавством.

Методи нарахування амортизації вибираються та застосовуються підприємствами самостійно. В залежності від мети, яку підприємство ставить перед собою у зв'язку із застосуванням основних засобів, в різних виробничих ситуаціях доцільно використовувати різні методи нарахування амортизації.

Перевагами прямолінійного методу є: рівномірність, стабільність, пропорційність нарахування амортизації та віднесення її насобівартість, простота і точність розрахунків.

Але на практиці основні засоби найінтенсивніше використовуються в перші роки експлуатації і відповідно, в цей період вони найбільше зношуються. Тому виникла потреба застосовувати методи прискореної амортизації. Прискорена амортизація передбачає зменшення суми амортизаційних відрахувань щороку. Завдяки цьому швидше накопичуються кошти для заміни вже амортизованих об'єктів основних засобів.

Щодо вигідності застосування методів прискореної амортизації (зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного), то висновки кожне підприємство змушене робити самостійно, враховуючи багато чинників: калькулювання цін на готову продукцію, обсяг та термін власних капітальних вкладень тощо.

Застосування виробничого методу можливе лише у випадку, колифактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг) можна достовірновизначити. Цей метод змушує підприємство дбати про те, щоб виробничі об'єкти постійно експлуатувалися, тим самим швидше переносили свою вартість на вартість готової продукціїВідповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємства повинні проводити нарахування амортизації для обчислення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно норм цього Закону.

Нарахування "податкової" амортизації тепер зводиться до підбиття один раз на квартал підсумків залишкової вартості груп основних фондів і множення цих підсумків на відповідну норму амортизації. Суми нарахованої таким методом амортизації відображаються у податковій декларації, і не є підставою для складання бухгалтерських проведень (звичайно, якщо підприємство використовує інші методи амортизації основних засобів).

"Податкова" амортизація, по суті - пільга для підприємств які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання та підтримання в належному стані основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться на протязі всього періоду експлуатації основного засобу. При вибутті основного засобу сума нарахованого зносу списується на зменшення первісної вартості основного засобу.

Показник	Формула	Характеристика показника
Фондомісткість	Фк Вп	Характеризує забезпеченість підприємства основними фондами.
Фондоозброєність	Фк Ч	Показує величину основних фондів на одного працівника.
Коефіцієнт реальної вартості основних фондів у майні підприємства	Фз М	Відображає питому вагу залишкової вартості основних фондів у загальній вартості майна підприємства.
Коефіцієнт зносу основних виробничих фондів	Зо Фк	Показує ступінь зносу основних виробничих фондів.
Коефіцієнт придатності основних виробничих фондів	1 - Кз	Відображає частину основних фондів, придатну для експлуатації.
Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів	Фв Фк	Показує частку введених нових основних фондів у загальній вартості нових основних фондів.
Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів	Фу Фк	Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих фондів.
Коефіцієнт приросту основних виробничих фондів	Фв - Фу Фк	Показує ступінь збільшення основних фондів у звітному періоді проти минулого періоду.
Фондовіддача	Вп Фк	Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів. Відображає суму виробленої продукції на одну гривню основних виробничих фондів.
Рентабельність основних виробничих фондів	Пб / Фк * 100%	Визначає ступінь використання основних виробничих фондів.

Фк – балансова вартість основних виробничих фондів;

Вп – вартість виробленої продукції

Фз – залишкова вартість основних виробничих фондів;

М – вартість майна підприємства;

Зо – сума зносу основних виробничих фондів;

Ч – середньооблікова чисельність працівників;

Фу – вартість уведених основних виробничих фондів;

Фв – вартість виведених основних виробничих фондів;

Кз – коефіцієнт зносу основних виробничих фондів;

Пб – балансовий прибуток підприємства.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів. Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів. Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення вексе-ледавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя. Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.7. 1 - векселедавець (покупець) передає вексель; 2 - власник векселя (ремітент) пред'являє вексель до акцепту; З - векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 - власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві. Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель. Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом. У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги. Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними. Приклад 2. Підприємство має кредиторську заборгованість перед акціонерним товариством "А" у розмірі 300 тис. грн. На фондовому ринку курсова вартість векселя акціонерного товариства "А" становить 25% від номінальної вартості. Отже, підприємству-боржнику вигідно придбати вексель номінальною вартістю 300 тис. грн. усього за 75 тис. грн. і отримати дохід або економію від погашення кредиторської заборгованості в розмірі 225 тис. грн. Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно. Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант). Трасант - особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти. Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя. Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк. Приклад 3. Підприємство А отримує кредит в установі банку для виробництва відповідної продукції. Споживачем цієї продукції є підприємство Б. Відносини трьох сторін (банк, підприємство А і підприємство Б) можуть бути оформлені переказним векселем за такою схемою (рис. 2.8). 1 - підприємство А трасирує переказний вексель на користь банку з метою погашення кредиту; 2 - банк надає підприємству суму кредиту; 3 - підприємство А відвантажило товар підприємству Б; 4 - банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту; 5 - трасат сплачує гроші банку за векселем. Розглянемо цю схему. Підприємство А трасирує переказний вексель з пропозицією до підприємства Б сплатити банку відповідну суму, тобто суму кредиту, яку підприємство А взяло в установі банку на відповідний строк. Переказний вексель передається підприємством А банку з метою погашення отриманого кредиту. За згоди банку прийняти такий вексель кредит буде вважатися погашеним. А підприємство А з цього моменту несе умовну відповідальність перед трасатом за платіж за векселем. Банк пред'являє підприємству Б вексель для акцепту. У разі його акцепту підприємство Б стає прямим боржником за переказним векселем. Вексельний обіг із опротестуванням векселя і призначенням посередника здійснюється за схемою рис. 2.9. Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим, Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилян-том за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено. під фінансовими ресурсами підприємств будемо розуміти сукупність коштів з фондів підприємств та від зовнішніх надходжень, що можуть бути спрямовані на формування основного та оборотного капіталу, необхідного для провадження підприємницької діяльності і забезпечення розширеного виробництва.

Існують певні особливості щодо формування фінансових ресурсів підприємства залежно від індивідуальних особливостей суб'єкта господарювання, який розглядається. Отже структура фінансових ресурсів, на підприємствах різноманітних форм власності, є досить різною.

Загальний обсяг фінансових ресурсів кожного підприємства формують такі складові: статутний капітал, резервний капітал, амортизаційний капітал, додатковий капітал (в тому числі створений у зв'язку з індексацією основних засобів), нерозподілений (тимчасово невикористаний) прибуток, кредиторська заборгованість - короткострокова заборгованість підприємства, що включає перехідну заборгованість із заробітної плати, відрахувань до бюджету та централізованих фондів, відрахувань на соціальне страхування, а також обсяг коштів за виданими векселями.

Фінансові ресурси підприємств за джерелами їх формування прийнято поділяти на дві групи: власні та позикові.

Власні фінансові ресурси - це базова частина фінансових ресурсів підприємства. Складовими власних фінансових ресурсів є статутний фонд або статутний капітал фірми, додатковий капітал, фонд амортизаційних відрахувань, резервний фонд, нерозподілений прибуток.

Статутний капітал - сплачена та зареєстрована початкова сума капіталу підприємства, виражена у грошовому еквіваленті, сформована для забезпечення старту діяльності підприємства як сукупність внесків засновників у майно підприємства при його утворенні та за рахунок випуску і подальшого продажу акцій. За час функціонування суб'єкта господарювання його статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, в тому числі і за рахунок використання для капіталізації (збільшення обсягу активів підприємства) частини внутрішніх фінансових ресурсів підприємства. Особливості формування статутного капіталу для підприємств різних форм власності наведено в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Особливості формування статутного капіталу для підприємств різних форм власності

Організаційно-правова форма підприємства	Джерела формування та розмір статутного капіталу	Участь в розподілі прибутку	Відповідальність за зобов'язаннями підприємства та участь у розподілі майна при ліквідації товариства
Державне підприємство	Статутний капітал державного підприємства формується за рахунок коштів державного бюджету. Розмір статутного капіталу на законодавчому рівні не обмежений.	Розподіляється Фондом державного майна, згідно із статутом підприємства.	Відповідають всім своїм майном, при ліквідації майно повертається власнику. Якщо майно на 100 % є власністю держави, то при ліквідації повертається державі.
Приватне підприємство	Статутний капітал приватного підприємства формується за рахунок внесків приватних осіб. Обсяг початкових внесків не обмежено.	Порядок розподілу прибутку визначається власником приватного підприємства.	Відповідають всім своїм майном. При ліквідації приватного підприємства майно повертається власнику.
Закрите акціонерне товариство (ЗАТ)	Статутний капітал ЗАТ формується за рахунок продажу акцій лише серед засновників та працівників товариства. Статутний капітал ЗАТ не може бути менше, ніж сума, що еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам	Прибуток розподіляється залежно від виду акцій, якими володіє акціонер. Частина чистого прибутку, що залишається та розподіляється серед власників акцій у вигляді дивідендів.	Відповідають всім своїм майном у межах акцій, якими вони володіють. При ліквідації ЗАТ майно розподіляється серед засновників в порядку і на умовах, передбачених законодавством і статутом товариства.
Відкрите акціонерне товариство (ВАТ)	Статутний капітал ВАТ формується за рахунок продажу акцій, як серед засновників та працівників товариства, так і шляхом відкритої купівлі на фондовій біржі. Статутний капітал ВАТ може бути менше, ніж сума, що еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам	Прибуток розподіляється залежно від виду акцій, якими ВОЛОДІЄ і акціонер. Частина чистого прибутку, що залишається, розподіляється серед власників акцій у вигляді | дивідендів.	Відповідають всім своїм майном у межах акцій, якими вони володіють. При ліквідації ЗАТ майно розподіляється серед засновників в порядку і на умовах, передбачених законодавством і статутом товариства.

Нарахування амортизації на підприємстві.

Амортизація — це поступове перенесення вартості основних засобів на вартість виробленої продукції (товарів, робіт, послуг) протягом строку корисного використання об'єкту основних засобів. Водночас амортизація є елементом системи оподаткування прибутку підприємств. У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначається: "Під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань". Це означає, що амортизація приводить до зменшення оподаткованого прибутку і, отже, до зменшення податкових виплат. Таким чином у підприємства залишаються додаткові кошти, які воно може витратити на оновлення виробничого капіталу.