9. Колізії в конституційному праві

Юридичні колізії - це розходження або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування та здійснення компетентними органами і посадовими особами своїх повноважень.

Виділяють такі види юридичних колізій:

1) між нормативними актами та окремими правовими нормами;

2) колізії в правотворчості (безсистемність, дублювання, видання взаємовиключних актів);

3) колізії в правозастосуванні (відмінності в практиці реалізації одних і тих самих положень);

4) колізії повноважень та статусів державних органів, посадових осіб, інших владних структур.

Для конституційного права особливо небезпечні колізії між природним та позитивним правом. При цьому вважається, що перевагу слід віддавати природному праву. Небезпечність такого роду колізій тим значніша, чим більше вони загрожують реалізації основної функції конституційного права: охороні прав і свобод людини і громадянина.

Колізії між нормативними актами та окремими правовими нормами в Україні вирішуються, виходячи із таких засад:

1) у випадку колізії між Конституцією України та законом чи іншим нормативно-правовим актом спір вирішується на користь конституційного положення, оскільки Конституція має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні їй відповідати (ст. 8 Основного Закону України);

2) у випадку колізії між законодавством України та актами органів Автономної Республіки Крим пріоритет віддається актам України (ч. 2 ст. 135 Конституції України);

3) колізії між законами та підзаконними актами вирішуються на користь законів, оскільки вони мають верховенство та вищу юридичну силу;

4) коли є суперечними акти одного і того самого органу, видані в різний час, застосовується акт, виданий пізніше;

5) якщо колізійні акти видані одночасно, але різними державними органами, застосовується акт, що має вищу юридичну силу (закон і указ, постанова Кабінету Міністрів України та акт міністерства тощо), тобто за основу береться принцип ієрархії нормативно-правових актів;

6) якщо за змістом розходяться загальний та спеціальний акти одного рівня, то застосовується спеціальний, якщо різного рівня - то загальний1.

Способів подолання та уникнення колізій багато, але найбільш прийнятними для застосування в Україні вважаються такі:

1) тлумачення Конституції та законів України, що відповідно до ч. 2 ст. 150 Конституції України здійснюється Конституційним Судом України;

2) прийняття нового закону, скасування старого, внесення змін та уточнень до чинних законів, інших актів;

3) судовий та адміністративний розгляд.

Колізії в конституційному праві не варто розглядати лише як негативне явище, оскільки їх існування також є свідченням нормального процесу розвитку або вираженням законної вимоги встановити новий правовий стан'.

Сьогодні, з огляду на значну кількість конституційно - правові і х колізій, у вітчизняній системі конституційного права пропонується виділяти таку його складову, як конституційне колізійне право, основним предметом правового регулювання якого виступають колізії конституційно-правових актів (темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні), під якими прийнято розуміти суперечності між різними видами цих актів у разі регулювання ними аналогічних конституційно-правових відносин, а також конституційно-правові способи і засоби їх подолання.

Наталія Миколаївна Батанова,

науковий співробітник

Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України,

кандидат юридичних наук

ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Проблематика конституційно-правової відповідальності набуває сьогодні все більшої акту-

альності як для теорії, так і для практики конституційного права, оскільки вона є ефективною

гарантією охорони Конституції України. Без її послідовного вирішення важко говорити про роз-

виток конституційного права, адекватного потребам захисту прав і свобод людини і громадянина

та побудові демократичної соціально-правової держави.

Наявні в Україні наукові дослідження як загальних (Л. Наливайко, В. Погорілко, В. Федорен-

ко, О. Скрипнюк, Ю. Тодика, О. Батанов, О. Майданник, А. Червяцова та ін.), так і інституціо-

нальних (Л. Кривенко, О. Краснікова, О. Мельник, В. Полевий та ін.) проблем конституційно-

правової відповідальності вказують на безсумнівну необхідність її легалізації на конституційному

рівні як самостійного виду юридичної відповідальності.

Окремого теоретичного дослідження потребує проблема принципів конституційно-правової

відповідальності — основоположних ідей, начал, які виражають сутність, природу і призначен-

ня конституційно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Вони є першоосновою конституційно-правової відповідальності та еталоном для формування за-

конодавчої та правозастосовчої практики, адже відображають характеристики чинного конститу-

ційного законодавства, визначають тенденції його розвитку, служать своєрідним орієнтиром як

при застосуванні законів та заповненні прогалин в правовому регулюванні, так і в судовій прак-

тиці.

В юридичній літературі теорія принципів конституційно-правової відповідальності не набула

належного висвітлення. Недостатню увагу нормативній регламентації принципів конституційно-

правової відповідальності приділяє і законодавець. Тому всебічне дослідження даної проблема-

тики є вкрай важливим і актуальним для розуміння конституційно-правової відповідальності як

самостійного виду юридичної відповідальності, її закріплення на конституційному та законодав-

чому рівнях, покращення стану її реалізації на практиці, а також для пошуку шляхів удосконален-

ня даного інституту.

Законодавча регламентація принципів конституційно-правової відповідальності зумовлена

рівнем правової культури та розвитку суспільства та залежить від визначеної конституцією моделі

держави, конституційних основ організації та здійснення державної влади, конституційних прав

і свобод людини і громадянина, а також значною мірою від того, наскільки адекватне розуміння

законодавцем внутрішніх закономірностей суспільних відносин і конституційно-правового регу-

лювання.

Поняття принципів юридичної відповідальності повинно ґрунтуватися на загальному понятті

принципу права. Під принципами юридичної відповідальності розуміють: ідеї, закріплені в сис-

темі норм матеріального права, що складають інститут юридичної відповідальності, які знахо-

дять свій прояв у усіх субінститутах юридичної відповідальності [7, c. 12]; основоположні ідеї,

які виражають сутність, природу і призначення інституту відповідальності, які містяться в зако-

нодавстві у вигляді норм, які визначають характер правового регулювання [1, c. 56]; відправні

ідеї, які є інтелектуальними, духовними положеннями, що характеризують зміст, соціальне при-

значення, функціонування і розвиток юридичної відповідальності[2, c. 52]; загальні положення,

які повинні стимулювати правомірну поведінку і направляти процес регулювання відносин, які

виникають на основі правопорушень і застосування мір юридичної відповідальності [6, c. 134];

засіб, який стимулює або обмежує поведінку суб’єктів правових відносин [3, c. 7]; відправні ідеї,

закріплені в чинному законодавстві, які характеризують сутність і зміст юридичної відповідаль-324

ності та визначають її законодавчий розвиток і практику застосування [5, c. 299]; положення та

ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відпо-

відальності як засобу гарантування і охорони об’єктивного і суб’єктивного права та суспільного

порядку [4, c. 506].

А. Штурнєв, досліджуючи принципи конституційно-правової відповідальності за виборчі пра-

вопорушення, зазначив, що вони можуть бути визначені як загальновизнані, універсальні, уза-

гальнені начала, основоположні ідеї, установлення, які виражають об’єктивні закономірності,

що відображають головні характерні риси, а також виділяють основний зміст даного різновиду

юридичної відповідальності[8, c. 8].

На нашу думку, принципи конституційно-правової відповідальності — це основоположні

ідеї, закріплені нормами конституційного права, які відображають сутність, призначення і зміст

конституційно-правової відповідальності та закономірності її розвитку та реалізації.

Принципи юридичної відповідальності володіють власною юридичною природою, оскільки в

них в концентрованому вигляді виражається сутність юридичної відповідальності, визначаються

тенденції розвитку як самої системи норм, які передбачають юридичну відповідальність, так і

практики її застосування. Вони вказують законодавцю, правозастосовнику, особі єдино можли-

вий варіант поведінки, відступ від якого може тягти юридичну відповідальність [5, c. 300]. Прин-

ципи конституційно-правової відповідальності можуть бути як безпосередньо закріплені в зако-

нодавстві, так і можуть випливати із змісту конституційно-правової відповідальності. Кожний

принцип може бути сформульований у законодавчому акті як норма права, але найчастіше прин-

ципи проявляються як сукупність норм.

Оскільки конституційно-правова відповідальність є самостійним видом юридичної відпо-

відальності, вона ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності. Принципи

конституційно-правової відповідальності тісно взаємопов’язані і взаємообумовлені та складають

єдиний комплекс, який забезпечує цілісність інституту конституційно-правової відповідаль-

ності. Дотримання одного принципу сприяє реалізації інших і, навпаки, порушення будь-якого

принципу негативно впливає на реалізації інших. Тільки у взаємодії принципи здатні виконати

свої функції і призначення, адекватно відобразити закономірності конституційно-правової від-

повідальності.

До основних принципів конституційно-правової відповідальності відносять: принципи спра-

ведливості, гуманізму, законності, невідворотності, винності діяння. Розглянемо їх детальніше.

Принцип справедливості конституційно-правової відповідальності є системоутворюючим

принципом, оскільки ґрунтується на принципах рівності, поваги і захисту прав і свобод людини

і громадянина, відповідності правових норм моральним нормам, категоріям розумності і добро-

совісності. Встановлення конституційно-правової відповідальності повинно бути справедливим

і відповідати всім критеріям справедливості як морально-правової категорії.

Зміст принципу справедливості юридичної відповідальності розкривається також через прин-

ципи законності, індивідуалізації, невідворотності діяння. Юридична відповідальність справед-

лива, якщо вона законна, невідворотна, індивідуалізована та настає за винні діяння [2, c. 12].

Принцип справедливості конституційно-правової відповідальності полягає в тому, що міри

конституційно-правової відповідальності мають відповідати ступеню суспільної небезпечності,

тяжкості діяння, обставинам його вчинення та особливостям суб’єкта, до якого застосовуються

конституційно-правові санкції, наслідкам правопорушення, а також в тому, що не допускається

зворотна сила закону, який встановлює відповідальність. Так, відповідно до ст. 58 Конституції

України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків,

коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційно-правова відповідальність буде ефективна лише тоді, коли суб’єкт відповідаль-

ності персонально визначений. Так, згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відпові-

дальність особи має індивідуальний характер. Принцип справедливості також означає, що ніхто

не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме

правопорушення (ст. 61 Конституції України). Навіть при самому ретельному дотриманню всіх

принципів юридичної відповідальності вона виявиться несправедливою, якщо правопорушник у 325

точній відповідності із нормами чинного законодавства підданий надзвичайно суворій, або, на-

впаки м’якій санкції. Тому в основі справедливої відповідальності лежить дотримання законодав-

цем принципу відповідності правопорушень і санкцій.

Значну роль при реалізації конституційно-правової відповідальності відіграє принцип гума-

нізму. Він ґрунтується на конституційному визнанні в Україні людини, її життя і здоров’я, честі

і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції Укра-

їни). Сутність його полягає в недопустимості законодавчої регламентації та застосування мір

конституційно-правової відповідальності, які принижують честь і гідність особи, спричиняють їй

фізичні страждання, порушують її права і свободи.

Основу принципу гуманізму складають норми ст. 28 Конституції України, які визначають, що

кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстоко-

му, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Це в повній

мірі узгоджується з міжнародними стандартами та відповідними положеннями Загальної декла-

рації прав людини 1948 р., Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або

таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, а також Європейською конвенці-

єю про захист прав людини і основних свобод.

Проявом принципу гуманізму є також недопустимості зворотної сили закону, який обтя-

жує відповідальність. При призначенні конституційно-правових санкцій мають враховуватись

пом’якшуючі обставини і мотиви правопорушення, щиросердне каяття особи тощо.

Принцип законності конституційно-правової відповідальності означає, що її підстави та

санкції завжди мають бути прямо встановлені законом і вона повинна застосовуватись у повній

відповідності з вимогами чинного конституційного законодавства. Конституційно-правова від-

повідальність застосовується лише за діяння, яке передбачене законом як протиправне, якщо

цей закон вступив у законну силу та його зміст оприлюднено. Не може розглядатися підставою

конституційно-правової відповідальності порушення будь-яких політичних та моральних норм,

якщо вони не знайшли відповідного закріплення у нормах конституційного права. Реалізація

конституційно-правової відповідальності та застосування конституційно-правових санкцій по-

винно здійснюватись у встановленій процесуальній формі, яка гарантує забезпечення прав і за-

конних інтересів осіб, які притягуються до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність застосовується тільки за вчинений конституційний

делікт. Застосування конституційно-правової відповідальності, яке ґрунтується тільки на одному

припущенні про можливе порушення у майбутньому, суперечить інтересам захисту прав і свобод

людини і громадянина.

Конституційно-правова відповідальність настає лише за винне протиправне діяння. Особа

вважається невинуватою у вчиненні правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному

порядку. Конституційно-правова відповідальність повинна застосовуватись лише компетентним

органом або посадовою особою.

З принципом законності тісно пов’язаний принцип невідворотності настання конституційно-

правової відповідальності, сутність якого полягає у забезпеченні дієвості конституційного права,

ефективності його впливу на конституційно-правові відносини та їх суб’єктів. Основний зміст

принципу невідворотності розкривається в тому, що будь-яке правопорушення повинно бути

своєчасно виявлене, встановлений винний у його вчиненні суб’єкт і притягнений до мір відпо-

відальності у передбаченому законом порядку. Важлива не суворість покарання, а його невідво-

ротність, всі протиправні діяння повинні розкриватися, а винні у їх вчиненні повинні нести від-

повідальність, незалежно від свого службового і матеріального стану та інших обставин.

Важливим принципом конституційно-правової відповідальності є принцип винності діяння.

Його зміст полягає в тому, що суб’єкт підлягає конституційно-правовій відповідальності і до ньо-

го застосовуються передбачені законом конституційно-правові санкції тільки за ті порушення,

щодо яких встановлена його вина (у формі умислу або необережності). При цьому необхідно, щоб

особа діяла на основі свободи волі, тобто у неї була можливість вибору варіанту поведінки. Якщо

така можливість була відсутня і особа діяла під впливом фізичного або психічного примусу, то у

даному випадку немає вини і відповідно немає й правопорушення. Особливістю конституційно-326

правової відповідальності є специфіка встановлення вини індивідуальних і колективних суб’єктів

конституційно-правової відповідальності.

Виділяють також і інші принципи юридичної відповідальності: принцип доцільності, інди-

відуалізації покарання, недопустимість подвоєння покарання (А. Шабуров), визначеність, від-

повідність застосування мір юридичної відповідальності конституційно гарантованим правам і

свободам громадян і інших осіб (М. Вітрук), обґрунтованість, змагальність процесу, право на за-

хист особи, притягненої до відповідальності, доцільність (О. Лейст), офіційність та публічність

(Т. Замєтіна), рівності перед законом,право на судовий захист і судове оскарження (О.Штурнєв),

відповідність правопорушення та покарання, своєчасність відповідальності, принцип доцільнос-

ті, правової регламентації (С.Бобровник) тощо.

Принципи конституційно-правової відповідальності визначають її функціонування. Всі функ-

ції конституційно-правової відповідальності повинні відповідати її принципам. Відступ від них

може призвести до негативних результатів: підриву авторитету органів державної влади, право-

вого нігілізму та формуванню неповаги до законів тощо.

Отже, дослідження принципів конституційно-правової відповідальності є актуальним напря-

мом сучасної науки конституційного права, метою якого є формування цілісної концепції кон-

ституційно-правової відповідальності, удосконалення її законодавчої регламентації та ефектив-

ній реалізації на практиці.

І. В. Тимошенко, канд. юрид. наук, кафедра державно-правових дисциплін

ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України”

ОСОБЛИВОСТІ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Конституційно-правова відповідальність володіє всіма

загальними ознаками, які виокремлюють юридичну відповідальність з-поміж інших соціальних

явищ. Цей вид юридичної відповідальності доки не знайшов свого прямого законодавчого

закріплення, на відміну від кримінальної, адміністративної, цивільно-правової, дисциплінарної та

матеріальної, однак він отримав доктринальне визнання та став невід’ємною складовою правової

реальності. Діюче законодавство України фактично встановлює окремі підстави конституційно-

правової відповідальності, називає специфічні для цього виду відповідальності санкції за вчинені

конституційні делікти.

Провівши дослідження проблеми конституційно-правової відповідальності у сфері виборчих

правовідносин, можна визначити такі її особливості.

По-перше, конституційно-правова відповідальність виступає як правовий засіб забезпечення

правопорядку в сфері конкретних груп конституційно-правових відносин, які становлять предмет

конституційного права України і в рамках яких знаходять свій прояв підстави настання

відповідальності, коло суб’єктів відповідальності та особливі санкції, які до них застосовуються.

По-друге, важливим елементом конституційно-правової відповідальності є підстави її настання.

Сукупність фактичних, правових і процесуальних підстав є основою для її застосування. Відносно

© І. В. Тимошенко, 2011відповідальності за порушення виборчого законодавства треба зазначити, що не будь-яке

порушення моральних, політичних чи інших норм може розглядатися як фактична підстава для

конституційно-правової відповідальності, якщо ці норми не знайшли свого відповідного

закріплення в нормах права. Наприклад, втрата довіри виборців, якщо вона не закріплена в

законодавстві України як підстава для відставки чи зняття з посади відповідної посадової особи,

не може стати мірою конституційно-правової відповідальності, і, навпаки, вчинення певних діянь,

які призвели до втрати довіри виборців, а саме: видання неконституційних нормативно-правових

актів, зловживання наданими повноваженнями, нецільове використання бюджетних коштів та

інше є фактичною підставою для застосування конституційно-правової відповідальності.

Підстава конституційно-правової відповідальності не визначена яким-небудь усталеним

терміном. У теорії конституційного права використовуються як конституційне правопорушення

[1, с. 10; 22, с. 46; 3, с. 32], так і конституційний делікт [4; 5, с. 12], але необхідно зазначити, що

назва підстави того чи іншого виду відповідальності складалась історично, тому, напевно, для

конституційного права все ще попереду.

Сучасний стан законодавства про відповідальність за порушення виборчого законодавства

демонструє розпорошеність правових норм у всьому масиві нормативних актів і відсутність

спеціальних законів, які б призначалися для регулювання проблем відповідальності, зокрема,

конституційно-правової. На необхідність прийняття такого роду акта вказують як теоретики, так і

практики, наголошуючи на нагальній потребі встановлення загальних принципів, юридичних

підстав для настання несприятливих наслідків конституційно-правової відповідальності, порядку

притягнення суб’єктів-правопорушників до конституційної відповідальності, а також закріплення

механізму паралельного застосування заходів відповідальності різного ступеня тяжкості, встановлення

меж відповідальності, заміни одних видів відповідальності іншими тощо [4, с. 8].

По-третє, конституційно-правова відповідальність за порушення виборчого законодавства має

політичний характер, оскільки вона “відбиває участь суб’єкта у відносинах, які складаються у

сфері організації, реалізації, приналежності державної влади й у сфері взаємовідносин держави та

особи, а також відбиває прагнення суб’єктів до влади, впливу на визначення загальної волі

держави, керівної ролі в ній” [6, с. 23]. Конституційно-правова відповідальність виконує функцію

політико-правового впливу на суб’єктів, які вчинили конституційні делікти, проте не будь-який

захід публічно-примусового впливу, що має політичний зміст, можна розглядати як міру

конституційно-правової відповідальності. Так, виборча комісія може бути розформована, якщо

нею порушені виборчі права громадян (ч. 1 ст. 37 Закону України “Про вибори народних депутатів

України”), а негативна оцінка її діяльності головою виборчої комісії вищого рівня чи посадової

особи відповідного рівня не може вважатися мірою конституційно-правової відповідальності,

оскільки сама по собі не тягне несприятливих конституційно-правових наслідків для виборчої

комісії.

Застосування заходів конституційно-правової відповідальності завжди пов’язане з настанням

несприятливих політичних наслідків для суб’єкта, що допустив неналежну поведінку

в конституційно-правовій сфері. Прикладом конституційно-правової відповідальності було

висловлення недовіри Центральній виборчій комісії у зв’язку з неналежним виконанням нею

обов’язків, передбачених Конституцією України та законами України під час проведення виборів

Президента України у 2004 році (Постанова Верховної Ради України від 27 листопада 2004 р.),

і дострокове припинення повноважень її членів (Постанова Верховної Ради України від 8 грудня

2004 р.).

По-четверте, цілями конституційно-правової відповідальності за порушення виборчого

законодавства є забезпечення гласності та відкритості виборчого процесу, політичного

плюралізму, рівності прав політичних партій, виборчих блоків, рівності всіх кандидатів, свободи

передвиборної агітації, рівних можливостей допуску до засобів масової інформації,

неупередженості до політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів у депутати та на

посаду Президента, законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес,

зокрема, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових

осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

По-п’яте, конституційно-правова відповідальність за порушення виборчого законодавства може

мати як індивідуальний (відмова кандидату в реєстрації), так і колективний (відміна реєстрації

списку кандидатів) характер, оскільки її суб’єктами можуть бути як фізичні особи, так і

колективні утворення. Підставою конституційно-правової відповідальності може бути не тільки

невідповідна нормам конституційного (виборчого) права поведінка конкретного суб’єкта, а й інші обставини, прямо передбачені конституційно-правовими нормами. Так, зокрема, конституційно-

правова відповідальність може наставати за діяння інших суб’єктів. Прикладом служить

відповідальність кандидатів за дії їхніх уповноважених осіб відповідно до Закону України “Про

вибори народних депутатів України” або відмова в реєстрації усіх кандидатів у депутати у

випадку, якщо внаслідок відмови в реєстрації включених до виборчого списку або подальшого

скасування реєстрації кандидатів кількість кандидатів, що залишились у списку, не досягає

мінімальної кількості, що встановлена законодавством (ч. 4 ст. 62 Закону України “Про вибори

народних депутатів України”).

Варто зауважити, що у виборчих правовідносинах застосування конституційно-правової

відповідальності щодо колективного суб’єкта, як правило, породжує несприятливі наслідки для

громадян – членів такого колективу. Наприклад, розформування виборчої комісії тягне за собою

примусову втрату відповідного правового статусу членами цієї комісії.

По-шосте, особливістю конституційно-правової відповідальності є можливість її настання за

відсутності вини порушника виборчих прав. Як зазначає про це Д. Шон, “вимога обов’язкової

наявності вини у скоєнні конкретного правопорушення звузила б діапазон застосування та

викривила б соціальне призначення даного виду відповідальності” [7, с. 38]. Ця особливість

повною мірою може бути застосована до учасників виборчого процесу. Зокрема, у разі

дострокового припинення повноважень виборчої комісії припиняються повноваження і тих її

членів, які за допомогою голосування, висловлення окремої думки протидіяли порушенню

виборчих прав громадян. У разі виявлення в переносній скриньці більшої кількості бюлетенів,

аніж було видано виборцям, які голосували за межами приміщення для голосування, усі ці

бюлетені визнаються недійсними, а отже, результати волевиявлення усіх громадян, які через

поважну причину не змогли самостійно прийти до приміщення для голосування, анулюються.

Цілком справедливо можна говорити про безвинну відповідальність виборчого корпусу в цілому,

якщо в результаті визнання виборів недійсними його волевиявлення втрачає юридичну силу.

Очевидно, що центральною проблемою виборчого законодавства щодо відповідальності

колективних суб’єктів є проблема визначення вини як одного з обов’язкових елементів складу

правопорушення. Адже конструкція вини як психічного ставлення до вчинюваного, що

виражається у формі умислу чи необережності, передбачає тільки поведінку особистості, і її не

можна механічно переносити на протиправну діяльність колективних суб’єктів.

У науковій літературі досить поширеною є думка, що конституційно-правова відповідальність

суттєво відрізняється від інших видів юридичної відповідальності тим, що при її застосуванні

важливим є сам факт правопорушення, а не доказ вини конкретної юридичної чи фізичної особи,

службовця чи органу влади. Не можна не погодитись з твердженням П.М. Любченка про те, що така

однозначність висновку є досить сумнівною, а більш правильним є підхід, за яким конституційно-

правова відповідальність фізичних осіб має встановлюватись з дотриманням презумпції невинуватості,

а юридичних осіб, суб’єктів публічної влади – незалежно від вини їхніх органів, посадових чи

службових осіб [8, с. 109].

По-сьоме, процесуальний порядок притягнення до конституційно-правової відповідальності

учасників виборчого процесу у діючому законодавстві повною мірою не відображений і немає

детальної регламентації порядку застосування конституційно-правових санкцій до порушників,

що створює неоднозначність у підходах судів до вирішення електоральних спорів і

неоднозначності в їхніх правових позиціях.

Національне законодавство передбачає два способи притягнення правопорушників до

відповідальності за виборчі порушення: адміністративний та судовий. Варто звернути увагу на те,

що судовий розгляд справ про порушення виборчого законодавства здійснюється в порядку,

встановленому процесуальним законом, з урахуванням особливостей виборчих законів, а розгляд

скарг в адміністративному порядку здійснюється лише на підставі положень відповідних виборчих

законів, які на сьогодні містять лише загальні вказівки на строки прийняття скарг та винесення рішень

за результатами їхнього розгляду.

Характерною рисою конституційної відповідальності, яка відрізняє її від інших видів

юридичної відповідальності, є своєрідність її санкцій. Слід зауважити, що санкції, які містяться

в нормах виборчого законодавства, в основному мають абсолютно визначений характер.

Розформування виборчої комісії, відмова в реєстрації кандидата, визнання члена виборчої комісії

таким, що систематично не виконує свої обов’язки, та деякі інші санкції застосовуються або не

застосовуються уповноваженими органами за відповідне правопорушення виборчого

законодавства, але не можуть бути замінені іншими заходами державного примусу.Згадувана вище безсистемність норм про конституційно-правову відповідальність учасників

виборчого процесу однак не впливає на чіткість і конкретність самих санкцій, тому уповноважені

органи не мають права використовувати примусові заходи, які виходять за межі законодавчих

приписів.

У рамках досліджень конституційно-правової відповідальності звертає на себе увагу концепція

доктора юридичних наук, професора О. І. Сушинського щодо розробки конституційної

субсидіарної відповідальності [9, с. 51–59]. Відповідно до конституційного положення про те, що

“кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування

матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при

здійсненні ними своїх повноважень” (ст. 8), держава та органи місцевого самоврядування

відповідають як субсидіарні відповідачі за діяння своїх органів, їх посадових і службових осіб,

зокрема, виборчих комісій.

Відповідальність за “колегіальні діяння” чи “діяння у складі” на сьогоднішній день недостатньо

розроблені, однак не викликає сумніву необхідність теоретичного дослідження цієї проблеми,

оскільки окремі особи можуть використати колегіальний орган для реалізації свого корисливого

інтересу шляхом прийняття складом колегіального органу бажаного корисливого рішення.

Колегіальна безвідповідальність часто використовується в неправомірних, зокрема корупційних

діяннях винними зацікавленими фізичними особами чи групами осіб, в тому числі зі складу

самого колегіального органу, що можна було спостерігати під час організації та проведення

виборів Президента України у 2004 і 2010 роках та парламентських виборах 2006 року.

Виборчі комісії різного рівня як спеціальні органи та інші органи державної влади та місцевого

самоврядування організовують свою діяльність за принципом дозволу, а в разі порушення ними

визначених законом повноважень можна констатувати неправомірність їхньої діяльності, тому для

колегіального органу не обов’язковим є встановлення причинно-наслідкового зв’язку між такими

діяннями та корисливим інтересом у рамках конституційно-правової відповідальності, він має

розглядатися як додатковий кваліфікуючий чинник.

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про необхідність розробки

питання про субсидіарну конституційно-правову відповідальність складу колегіальних органів за

свої діяння, зокрема це стосується відповідальності виборчих комісій, Верховної Ради України,

Кабінету Міністрів України, місцевих рад та інших органів, які беруть участь в організації та

проведенні виборів в Україні, з урахуванням того, що її настання можливе без вини як складової

суб’єктивної сторони правопорушення, участь кожного учасника складу колегіального органу в

нелегітимному діянні буде розцінюватись як міра його індивідуальної додаткової

відповідальності, а орган державної влади або місцевого самоврядування має відповідати як

субсидіарний відповідач за протиправні діяння їх посадових чи службових осіб.