38. Проблеми реструктуризації господарського комплексу та формування основ національної системи господарства в Україні на поч. 90-х рр. Хх ст.

До рубежу 80-90-х років ХХ ст. Україна підійшла із сформованим індустріальним багатогалузевим господарським комплексом, який був частиною єдиного господарського комплексу СРСР. В структурі господарства домінували промислові галузі, що виробляли в основному (80%) напівфабрикати. накопичилась низка системних проблем: - висока енерго- і матеріалоємність виробництва; - низький рівень автоматизації та інформатизації; - низька продуктивність праці через недостатні темпи впровадження результатів науково-технічного прогресу у виробництво; - відносно низька питома вага продукції, орієнтованої на кінцевого споживача, її низька якість та вузький асортимент; - нерозвиненість участі в міжнародному поділі праці, особливо у високотехнологічних галузях; - недостатні темпи розбудови постіндустріальної інфраструктури. Таким чином, стратегічним завданням на 1990-ті роки мало б бути радикальне збільшення в структурі господарства питомої ваги галузей п’ятого та шостого технологічних укладів. Проте внаслідок геополітичних, економічних та соціальних трансформацій господарський комплекс України не лише не став на шлях вирішення стратегічних завдань, але й в ньому розгорнулися процеси економічної деградації. Реальний обсяг виробництва почав зменшуватися ще з середини 80-х років, але в 90-х роках його падіння різко прискорилося. Головними чинниками економічного спаду протягом 90-х рр. ХХ ст. стали: - загальноекономічна та політична криза в країні; - помилки в стратегії впровадження елементів ринкових відносин в економіку; - неефективні процеси роздержавлення промислових підприємств, які призвели до дезорганізації економічних відносин; - свідоме та різке дистанціювання держави від активної участі в розвитку економіки; - непослідовна та не адекватна новим умовам господарювання податкова, митна, фінансово-кредитна політика; - руйнування сталої системи коопераційних і торгівельних зв’язків внаслідок розпаду СРСР; - різке підвищення цін на енергоносії; - висока залежність від імпортних поставок вузлів, комплектуючих та сировини. Висновки: перебудувати господарський комплекс України у 90-х роках ХХ ст. на нових, ринкових засадах господарювання видалося непосильним завданням. Адже, по-перше, економіка перейшла у затяжну смугу економічного спаду, викликаного, передусім, застарінням техніко-технологічної бази, по-друге, різкий та фактично матеріально непідготовлений системний перехід поглибив існуючі економічні проблеми.

16 липня 1990 р. ВР УРСР прийняла Акт про державний суверенітет, а 24 серпня 1991 р. - Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, першого Президента держави Л.М. Кравчука. 90-ті роки ХХст. в Україні запроваджується еклектична економічна політика: від «рейганоміки» до американського варіанту змішаної економіки (з обмеженим впливом держави) з використанням методів монетаризму та «економіки пропозиції». Економічна політика І Президента України Леоніда Макаровича Кравчука, так звана «шокова терапія», мала забезпечити швидкий перехід від соціалістичної до ринкової економіки. Така політика формувалась з врахуванням пропозицій МВФ і СБ («Вашингтонський консенсус») Основні реформи: 1. Дотримання монетариської концепції: фритредерство, вільні ціни, обмеження соціальних трансфертів та скорочення державних інвестицій 2. Фінансова стабілізація, а саме зниження темпів інфляції монетарними методами (кредитно-грошовим та фіскальним регулюванням), вилучення з обігу “зайвої” грошової маси та вихід з рубльової зони – введення карбованця (1992 р.). 3. Приватизація державного майна 4. Конверсія оборонної промисловості та пріоритетне фінансування галузей, що виробляють товари масового споживання. 5. Реформування системи розподілу доходів населення запровадженням закону «Про мінімальний споживчий бюджет» За період цих реформ (1991-1994 рр.) відбулася трансформаційна криза чи криза перехідного періоду: падіння виробництва, гіперінфляція, бюджетний дефіцит, падіння реальних доходів населення, безробіття, банкрутство, зниження інвестиційної активності, розмноження економічної злочинності

Причинами кризи:1. Енергетична залежність української економіки від російської нафти та газу 2. Неефективність сертифікатної приватизації 3. Падіння довіри до української валюти та інфляція. 4. Розрив економічних зв’язків з колишніми республіками 5. Жорстка монетаристська політика, внаслідок якої розпочалась криза збуту, поширились бартерні розрахунки, «тінізація» економіки. 6. Нарощування дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів, результатом чого стала безперервна пряма емісія НБУ.

7. Стагфляція та збідніння переважної частини населення Висновки: намагання здійснити у рекордно стислі строки радикальні реформи руками „старої” прорадянської номенклатури були приречені на невдачу, що проявилося у розповсюдженні квазіринкових інститутів (корупція, «прихована» зайнятість та «тіньові» прибутки, бартерні розрахунки, «зарплатня у конвертах», кланово-олігархічна власність тощо).