37. Застійні явища в радянській економіці у 70-х – першій половині 80-х рр. Пошук шляхів реформування господарської системи срср у другій половині 80-х рр.

Зниження ефективності радянської економічної системи у 70-ті — першій половині 80-х років. реформаторські заходи 1970 — першої половини 1980-х років, спрямовані на “вдосконалення господарського механізму”, не лише не зачіпали основ командно-адміністративної системи, але й відкрито проголосили повернення до попередньої господарської практики. Підвищення ефективності радянської економіки перш за все пов’язувалося зі зміцненням директивного централізованого планування та пошуком нових, більш досконалих показників оцінки діяльності підприємств.    Проявом саме такої орієнтації і стала “реформа” кінця 1970-х років, що відбувалася відповідно до постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 12 липня 1979 р. “Про покращання планування та посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності та якості роботи”, яка на практиці означала лише спробу посилити фактичний контроль центральних планових органів та міністерств над радянською економікою. Її заходи не попередили, а лише посилили ті процеси стагнації, які вже мали місце у радянській економіці, сприяли подальшому зниженню ефективності суспільного виробництва: падають темпи зростання промислового виробництва, зростає ресурсомісткість, знижується рентабельність.

Остання спроба реформування радянської економічної системи — перебудова (1985—1990 рр.). Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі — і всього народного господарства, а також активізації “людського фактору”. Проголошений курс не означав ліквідації командно-адміністративної системи, а лише її “вдосконалення”, виправлення певних “деформацій”; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на затратний шлях, а тому принести кардинальних позитивних змін не міг. Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни існуючої в СРСР економічної моделі. Важливими кроками на цьому шляху стали Закони “Про індивідуальну трудову діяльність” (1986 р.) та “Про кооперацію” (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво. Питання про кардинальну економічну реформу вперше було поставлено на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спочатку її пов’язували з концепцією “вдосконалення господарського механізму”, тобто із наданням підприємствам більшої самостійності у розвитку виробництва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванні робітників залежно від фінансових результатів діяльності підприємства, тобто з фактичним поверненням до ідей реформи 1965 р. Власне ж економічна “перебудова” розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято “Закон про державне підприємство”, відповідно до якого підприємства отримали право самостійно планувати свою діяльність, базуючись на рекомендованих, а не директивних завданнях, на контрактах з постачальниками та споживачами та на державних замовленнях. Відтепер діяльність підприємств повинна була регулюватися не міністерствами та відомствами, а довготривалими економічними нормативами. Подібні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві (створено Держагропром), деякого розширення самостійності колгоспів і радгоспів, а також надання прав безпосереднім виробникам брати землю в оренду на тривалий термін (до 50 років) і розпоряджатися виробленою продукцією.