31. Теорії системної трансформації капіталізму.

40-х роках ХХ століття з’являється теорія народного капіталізму (М. Надлер, М. Сальвадорі, Л. Ерхард, А. Берлі, Дж. Гелбрейт, Г. Мінз), що увібрала в концепції «дифузії власності»( поступове розосередження власності між населенням, шляхом придбання акцій та інших цінних паперів,) «революції менеджерів» менеджери реально приймають господарські рішення та «революції в доходах» одночасно із розосередженням акціонерної власності між різними групами населення, їх частка у національному доходів поступово врівноважується. Ця теорія має багато критиків, оскільки на практиці всі три концепції не були реалізовані У 60-х роках склалась теорія колективного капіталізму, автори якої (Г. Мінз, А. Берлі») наголошували на практичній ліквідації інституту приватної власності, який має експлуататорську природу, внаслідок поширення акціонерної (колективної) форми власності. У 70-х роках набула широкої популярності теорія нового індустріального суспільства (Дж. Гелбрейт), що ґрунтувалась на концепції соціального партнерства (Р. Арон, Е. Гауглер) між державою, корпораціями та профспілками, так званого трипартизму, зокрема:

У 80-х роках поширилась теорія економічної конвергенції (Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Ян Тінберген), сутність якої полягає в злитті економічних систем капіталізму і соціалізму під впливом НТП, тобто набуття ними спільних рис. Розрізняють такі школи конвергенції:

а) раціоналістична – раціональний добір позитивних якостей від капіталістичної і соціалістичної систем та утворення нової – змішаної системи, як більш якісної та корисної для суспільства; б) технологічна – змагання двох систем у розвитку НТП призвело до їх наближення, набуття схожих рис, обміну досвідом; в) менеджерська – розвиток управлінських технологій (синтез планування і свободи).

32. Економічне зростання у післявоєнний період. Неокейнсіанські та неокласичні теорії економічного зростання.

Особливості економічного розвитку в США у 50-70 рр

давно стримуваний попит на мирні товари викликав в післявоєнний період надзвичайно швидкий економічний ріст: автомобільна промисловість повернулася до виробництва автомобілів; стрімко розвивались авіаційна і електронна галузі; зростанню сприяв «будинковий бум», викликаний легкодоступною іпотекою для демобілізованих військових. В результаті післявоєнного сплеску народжуваності («бебі-буму») одночасно виросла кількість споживачів. період консолідації (об’єднання) бізнесу. Компанії зливались, утворюючи великі диверсифіковані конгломерати Проте для фермерів наступили важкі часи. По мірі перетворення сільського господарства у великий бізнес, зростаюча продуктивність праці призвела до перевиробництва аграрної продукції. Мілким сімейним фермам ставало все важче конкурувати, і все більша кількість фермерів залишала землю.

Шістдесяті роки правління президентів Джона Ф. Кеннеді (1961-1963 рр.) та Ліндона Б. Джонсона (1963-1969 рр.) пройшли під егідою кейнсіанської економічної політики (збільшення державних видатків та зменшення податків, подолання безробіття тощо), які в короткостроковій перспективі сприяли процвітанню. Однак, до кінця 60-х рр. неспроможність держави підняти податки для сплати державних програм призвела до росту інфляції і підриву процвітання. Особливості економічного розвитку у Франції У 50-х рр. ХХ ст. Франція першою стала на шлях програмування національної економіки. Програма президента Шарля де Голля «Соціально-економічна модернізація», впроваджена протягом років його правління (1958-1969 рр.) яскраве тому підтвердження.

Основні елементи програми: 1. Закон про націоналізацію - в державний сектор перейшли вугільна та газова промисловість, електроенергетика, повітряний транспорт, авіапромисловість, автомобільні заводи «Рено», банки, страхові компанії. 2. Укріплення національної незалежності через нарощування воєнного потенціалу. 3. Деномінація (1960 р.) - випуск нового франку в обмін на сто старих. 4. Дедоларизація - 4 лютого 1965 р. країна в міжнародних розрахунках переходить до золота5. Впровадження політики економічного дирижизму та протекціонізму6. Широкомасштабний розвиток системи соціальної допомоги шляхом запровадження соціальних програм. Голлізм» сприяв виходу Франції з післявоєнної економічної кризи. Особливості економічного розвитку в Японії у 50-70 рр. «Економічне диво» Японії полягає у тому, що країна повністю на імпортній сировині, без допомоги США (за планом Маршалла) зуміла, зробивши акценти на НТР і японську відданість корпораціям (японський патерналізм), перетворитись у «майстерну Азію». Основні економічні реформи:1. Утворення у 1952 році кейрецу (експортно-орієнтованих ФПГ ,навчальні курси), 2. Структурна перебудова економіки, з урахуванням економічної специфіки Японії, а саме наявності в неї лише трудового потенціалу. Акцент було зроблено на розвитку наукомісткого виробництва3. Протекціонізм в автомобілебудівній галузі4. Висока питома вага капіталовкладень в національному доході5. Державне управління життєвим рівнем японців Висновки: У повоєнний період в світовому господарстві загалом та країнах зокрема відбувається кардинальна перебудова народногосподарського розвитку. Зокрема, збільшуються обсяги та підвищується якість виробництва мирної продукції, посилюється взаємозалежність національних господарств, активно впроваджуються кейнсіанські рецепти державного регулювання економіки.

Неокейнсіанські та неокласичні теорії економічного зростання. Висновки:починаючи з 20-х років ХХ століття в економічній науці в рамках неокласики та неокейнсіанства виникають та розвиваються економічні теорії економічного зростання. Основними чинниками, що впливають на темпи економічного зростання визнаються НТП, кількість та якість факторів виробництва (праці, капіталу, землі тощо), інвестиції в матеріальні та нематеріальні активи, заощадження, ліквідність та маса грошей.

Чарльзом Коббом і Полом Дугласом в статті «Теорія виробництва»

де: у – обсяг національного виробництва, К – капітал, L – праця, А – технологічний коефіцієнт, a – коефіцієнт еластичності по фактору L, b – коефіцієнт еластичності по фактору К. демонструє постійну віддачу при зміні масштабів виробництва (збільшення факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва). Яном Тінбергеном, який додав їй динамізму: , де: a + b  1, тобто темп приросту доходу перевищує темпи приросту праці та капіталу; r – науково-технічний прогрес, t – час, е – логарифм. Ян Тінберген зазначив, що в умовах НТП, ступені функції Кобба-Дугласа α + β > 1, і навпаки, в умовах регресу - α + β < 1. Джеймс Мід у праці «Неокласична теорія економічного зростання» (1961 р.). Вважав, що економічне зростання залежить від темпу зростання всіх виробничих факторів (праці, капіталу та НТП): , де: у – темп економічного зростання, a, b – частки капіталу і праці у національному доході відповідно, р – темп НТП. Роберта Солоу, викладений в його праці «Теорія зростання: виклад» (1969 р.). Солоу досліджував, як кожен окремий фактор впливає на зростання; доповнив модель Дж. Міда факторним аналізом; показав як накопичення капіталу, зростання населення і НТП впливають на обсяги виробництва (економічне зростання) в часі:Y=МРКK + МРLL, де: МРК – гранична продуктивність капіталу, МРL – гранична продуктивність праці. Едмунд Фелпс назвав «золотим правилом накопичення капіталу» - капіталовкладення не повинні перевищувати капіталовибуття.Щодо фактору капіталу, то мірилом економічного зростання виступає гранична продуктивність капіталу, тобто величина продукту, зроблена одиницею праці за допомогою кожної додаткової одиниці вкладеного капіталу