29. Утворення та розвиток єес.

ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами і Люксембургом в 1951 році (вступив в силу в 1953 році) Паризькій договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). В 1957 році ними ж був підписаний Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), що вступив в силу в 1958 році. В цьому ж році ще одним Римським договором утверджувалось Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Договором про Європейський Союз (Маастрихтський договір), підписаним в лютому 1992 року і вступивши в силу з листопада 1993 р., ЄОВГ, ЄЕС, ЕВРАТОМ було об’єднано в єдине ціле і утверджувалась сучасна назва - Європейський Союз. Висновки: ЄС – найбільш яскравий приклад економічної інтеграції в світі, ефективність якої була доведена протягом всього періоду його існування. Внаслідок цілеспрямованої та скоординованої в рамках Європейської органітури (Європарламент, Єврокомісія, Європейська Рада, Європейський Суд, Омбудсмен та ін.) комунітарної політики відбулась інтенсифікація міжнаціонального співробітництва в усіх сферах взаємодії (економічній, політичній, правовій, соціальній), внаслідок чого було реалізовано ідею постійного зростання добробуту громадян Європи, розвитку демократичних цінностей, громадських прав і свобод людини.

30. Зародження інституціоналізму.

інституціоналізм виник в 30 рр. 20ст. як реакція на появу монополій і олігополій, активізацію державного регулювання, і оголосив що економіка має еволюційний характер, а саме з часом відбувається мінливість і пристосовуваність, відмирання і видозміна порядків, звичаїв, традицій, форм власності, психології і ін. – інституцій. - Ранній інституціоналізм 30 р. – виник як реакція на появу монополій, кризи та пов’язаних з цим соціальних конфліктів. Для подолання цих негативних процесів обстоювали державне втручання в економіку (Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчел). - Технократичний інституціоналізм 50-70 рр. – виник як реакція на науково-технічну революцію, вважали, що науково-технічний прогрес рухають великі корпорації та держава (Дж. Гелбрейт, У. Ростоу ). - Неоінституціоналізм 80 рр. – виник разом із сучасною неокласичною теорією їх вчення зводиться до оптимального забезпечення економічного зростання (Коуз, Белл, Мюрдаль). Соціально-психологічний інституціоналізм Торстейна Веблена дослідженню людських інстинктів, які і приймають основну участь у формуванні інститутів. Зокрема в праці «Інстинкт майстерності» (1914 р.), до основних інстинктів відносить: інстинкт батьківських почуттів, інстинкт потягу до невідомого, інстинкт майстерності (потяг до добре виконаної роботи). Ефект Веблена - ефект снобізму, престижу – збільшення попиту на ринку не погашається збільшенням пропозиції, а навпаки, корпоративні бізнесмени скорочують пропозицію, намагаючись таким чином створити штучно високий попит та зростання ціни. Соціально-правовий інституціоналізм Джона Коммонса Вартість товарної продукції, за Коммонсом, - результат юридичного узгодження «колективних інститутів». До таких він відносив союзи корпорацій, профспілок, політичних партій, які виражають професійні інтереси соціальних груп і прошарків населення.

Угоди включають три моменти: 1) конфлікт інтересів, 2) визнання взаємозалежності цих конфліктних інтересів, 3) вирішення конфлікту шляхом встановлення трансакції (угоди), що задовольнить всіх учасників угоди. Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм Веслі Мітчелла «Виміри економічних циклів» (1946 р.) фази циклічних коливань: депресія, пожвавлення, розквіт і рецесія. Проте, незважаючи на відсутність фази кризи, яку пропонував долати антициклічними (планування) та антикризовими державними заходами, Мітчелл вказує на постійний характер циклічних коливань. Зокрема для запобігання кризам, він створив так званий гарвардський барометр - інтегральний показник, що обраховується на основі індексів інфляції, бізнесу та грошей, який мав попереджувати про розкручування інфляції, падіння виробництва, проблеми грошової сфери. Висновки: Інституціоналізм як сучасний напрямок економічної теорії ґрунтується на ідеї соціальної комунікації, як об’єктивної властивості людської природи. Відповідно «ядро» інституціональних досліджень становить формування та еволюція інституціональної організації суспільно-господарського життя, що полягає у створенні людьми «правил гри», які скоординовують і спрямовують людську поведінки у визначених рамках, роблячи її більш передбачуваною, що мінімізує ризики соціально-економічної взаємодії.