12. Господарство та пам’ятки економічної думки Київської Русі.

З 6-7 ст. полянські племена (населення Середнього Подніпров’я), просуваючись до сучасних територій Київщини, консолідували (об’єднали) слов’янські племена в нове державне утворення - Руська земля (від Рос – так називались місцеві племена), в яку увійшли союзи племен: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. На чолі Полянського союзу стояла династія Кия

Основними формами поселень тоді були село, двір та городище, розташовані «гніздами» або «околицями». Кожне гніздо складали 2-7 городищ або сіл на відстані до 5км одне від одного. Культура землеробства знала перелогову і підсічну форми обробітку землі.

Разом з тим достатнього розвитку досягли й інші галузі господарства, зокрема городництво, садівництво, бджільництво, домашнє скотарство. Іншим свідченням розмаїтості господарських занять населення Русі є різноманітні знаряддя праці, що застосовувалися: сохи, рала, плуги, серпи, коси, лопати, верші, жорна тощо. Вони доводять багатогалузевість господарства і разом з тим його високий рівень. Головним зайняттям населення Київської Русі було хліборобство, при чому в південних її частинах (у степу і лісостепних смугах) воно мало форми орного, у північно-лісовій смузі - підсічного (вирубного) рільництва. Також були розвинені скотарство, мисливство, рибальство та бджільництво; на високому ступені розвитку стояло ремесло, що постачало металеві знаряддя, кераміку й скло, зброю, ювелірні вироби, тощо. Важливим джерелом прибутку Руської держави була торгівля, яка використовувала міжнародний водний «шлях з варяг у греки», а також сухопутні шляхи зі Сходу на Захід. Розвиток ремесла і торгівлі, адміністративні та оборонні потреби сприяли утворенню нових та зростанню старих і нових міст.

Пам’ятки економічної думки Київської Русі. «Руська правда» – збірник юридичних законів 11- 17 ст. Започаткував формування «Руської правди» Ярослав Мудрий. Основні закони, що стосуються економіки: - відмінялась кровна помста за вбивство, на її зміну прийшов штраф («віра»); наприклад, за вбивство огнищанина, тіуна, старости штраф складав 80 гривень (16 кг срібла), за купця – 12 гривень, за смерда і холопа – 5 гривень (1 кг срібла); - гарантування власності, в тому числі на землю, кріпосних селян та рабів; - закріплюється інститут князівської і боярської вотчини (спадкова власність на землю, що ґрунтувалась на кріпацькій і рабській праці);

- право стягувати податки та отримувати ренту (відробіткову, продуктову, грошову); - лихварство законодавчо регулюється (відсоток був найвищим в Європі); «Повість минулих літ» – історичний документ (п. 12 ст.), створений ченцем Нестором з Печерського монастиря. Тут розглядаються джерела доходів Київської Русі: - надходження з господарства (прибутки);

- данина і збори з населення (збирали продуктами, хутром, грошима); - штрафи (судовий позов); - торговельне мито;

- воєнна здобич.

13. Фактори розпаду феодального господарства.

В історії світового господарства 16 – остання третина 18 століття визначені як період розпаду феодального господарства і зародження ринкової економіки.

1)Удосконалення знарядь праці та технології виробництва

2) Поява нових форм організації виробництва - мануфактур

3) Розвиток товарно-грошових відносин та фінансових інститутів

4) Хвиля буржуазних революцій

5) Релігійна реформація

14. Передумови виникнення, загальна характеристика та етапи розвитку меркантилізму.

Наявність багатьох господарюючих суб’єктів, що діяли незалежно і ризиковано, в перехідних умовах (від централізованого феодалізму до ринкової економічної системи) призвела до масової необхідності в економічних знаннях і навиках. Умови виникнення меркантилізму:

1. Розклад феодалізму та зародження капіталізму (витіснення натуральної форми господарювання товарною).

2. Первісне нагромадження капіталу

3. Виникнення світового ринку. Великі географічні відкриття 15 -16 ст. (відкриття Америки та морського шляху навколо Африки в Індію) сприяли активізації зовнішньої торгівлі.

4. Розвиток товарно-грошових відносин

Особливості вчення меркантилістів:

- мета господарської діяльності – збагачення шляхом збільшення грошей (золота і срібла);

- державна політика протекціонізму – високе мито щодо імпортованих товарів та заохочення експорту податковими пільгами; - державне регулювання зовнішньої торгівлі таким чином, щоб через нееквівалентний обмін забезпечити приплив золота і срібла (короткострокова політика «випадкових» прибутків); - державне сприяння росту чисельності населення, з метою підтримки низького рівня заробітної плати, що дозволяло здешевіти вартість експортованих товарів;

Етапи розвитку меркантилізму.

Меркантилізм як економічна школа в своєму розвитку пройшов два етапи (монетарний та мануфактурний меркантилізм), чинником поділу на які є Великі географічні відкриття. Економічні ідеї раннього меркантилізму (монетаризму). Ранній меркантилізм (монетаризм) – 15- поч. 16 ст., існував до відкриття Америки (к. 15ст.). Його засновники – італієць Гаспар Скаруффі та англієць Вільям Стаффорд. Монетаризм базувався на теорії «грошового балансу» - заборона вивозу золота і срібла за кордон, що в подальшому стало гальмом у розвитку міжнародної торгівлі; - державна монополія на торгівлю валютою;

- обов’язкове витрачання іноземними купцями всіх грошей, отриманих від продажу в цій країні, на закупівлю місцевих товарів, а експортери повинні були повертати назад у країну значну частину виторгу в грошовій формі;

Пізній меркантилізм базувався на теорії «торгового балансу», згідно з якою держава тим багатша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними. В свою чергу перевага експорту над імпортом (активний торговий баланс) веде до припливу золота і срібла з-за кордону (активний грошовий баланс).

Заходи пізніх меркантилістів: - протекціонізм у торгівлі - захист вітчизняного виробника-експортера (пільги, зменшення податків), високе мито щодо імпорту та заборона ввозити предмети розкоші;

- розвиток експорту за рахунок підвищення конкурентоздатності товарів, тобто їх здешевлення на основі використання дешевої вітчизняної чи привізної сировини та зменшення витрат на заробітну плату найманих робітників; - сприяння посередницькій (транзитній) торгівлі купців своєї країни за кордоном (обіг грошей як капіталу приводить до вигідного перепродажу товарів інших країн закордоном, іншими словами, заохочується вивіз грошей за кордон для здійснення прибуткових торгових операцій);

- гроші – не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігу.