36. Соціалістична економічна система та її еволюція.

Сутність економічної системи соціалізму (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника за­собів виробництва, утверджує трудовий і колективістський харак­тер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людь­ми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

Економічною основою соціалізму є суспільна власність на за­соби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, сві­доме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

Ідея соціалізму — це ідея справедливого суспільства. Вона за­родилася як форма виявлення протесту, проти експлуатації і гні­ту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку ви­никнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів - утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала кри­за традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.

На всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знан­ня, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

Так, марксизм обґрунтовує соціалізм як соціальний устрій, що виникає в результаті ліквідації капіталістичного способу вироб­ництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної влас­ності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

Теоретики марксизму вважали, що раціонально організувати виробництво можливо тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвер­дження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних пе­ретворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряд­дям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціа­лізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства. Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індиві­дуальна праця одержує визнання суспільства як корисно необ­хідна ще на стадії планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни), стимулювання відбувається не за комерційною ді­яльністю, а за кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання продуктивності праці та підвищення ефек­тивності суспільного виробництва повинні випливати з прита­манної трудівникам колективної зацікавленості у результатах своєї праці, вважає марксизм.

Державний соціалізм. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Ен­гельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників Економічна модель соціалізму, що була реалізова­на на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монопо­лізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів; виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм.

Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства.

2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підпри­ємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо.

3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету дер­жава концентрує високу частку виробленого продукту.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівниц­тва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.

5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.

6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком.

Ключовою ланкою планомірної організації одержавленої еко­номіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов'язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому, галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але й за строками поставок.

Народногосподарським планом регулюються пропорції суспіль­ного виробництва через балансове погодження всіх ланок і час­тин економіки. У зв'язку з цим об'єктами народногосподарського планування є такі економічні пропорції:

а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і спо­живанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, на­громадженням і споживанням);

б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобу­дуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

в) внутрішньогалузеві;

г) міжрайонні;

д) внутрішньорайонні.

Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спи­раючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. XX ст.

Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед

них важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефектив­ності суспільного виробництва, а розв'язання вузького кола проб­лем надзвичайної важливості (обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змог­ла проіснувати через паразитичне використання природних за­пасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму прояв­ляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. вало­вого національного продукту і національного доходу; зневіру на­селення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживан­ня матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюд­жету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлен­ня. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-орга-нізованої системи до різноманітності проявів економічного жит­тя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб'єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарсь­кої діяльності, що створює сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва.

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

• політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;

• економічній роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;

• соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;

• духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досяг­нень світової культури.