28. Форми заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.

Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутко-вий податок. Вона характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги, тому є одним з факторів підвищення добробуту і рівня життя трудящих. На одержану номінальну заробітну плату працівник має придбати продукти харчування, одяг, взуття, заплатити за комунальні послуги та інші товари, необхідні для існування його самого та його сім’ї. Суттєво знижують номінальну заробітну плату чисельні податки та платежі. До того ж ціни на товари та послуги не є постійними, вони, як правило, зростають. Тому розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про реальний життєвий рівень трудівника. На це вказує реальна заробітна плата.    Реальна заробітна плата — це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок. Виділяють такі фактори, які визначають рівень заробітної плати: 1) розмір номінальної заробітної плати; 2) рівень цін на товари та послуги; 3) розмір сплачуваних податків. Рух реальної заробітної плати визначається за такою формулою:

І_рзп = І_нзп / І_ц,

де І_рзп — індекс реальної заробітної плати; І_нзп — індекс номінальної заробітної плати; І_ц — індекс цін на товари і послуги.

29. Земельна рента та її форми.

Складовою аграрних від­носин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробницт­вом і привласненням додаткового продукту на основі викорис­тання землі. Відомо, що ефективність сільськогосподарського виробництва залежить від багатьох факторів і насамперед від ра­ціонального використання землі, її родючості. Розрізняють при­родну та економічну родючість ґрунтів. Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а економічна — це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення людьми заходів, спрямованих на покращан­ня методів землеробства та проведення різних видів меліорації.

Наявність власності на землю зумовлює отримання землевлас­ником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти .

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалі­зації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди зе­мельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкрет­ною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі.

Незалежно від форм власності на землю утворюється диферен­ціальна рента. її причиною є монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених вироб ників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференціальної ренти.

Природною умовою існування диференціальної ренти є відмін­ності у природній родючості землі, а також місцезнаходженні земель­них ділянок відносно ринку (місць реалізації).

Господарства, що розташовані на кращих землях, створюють додатковий чистий дохід. Такого доходу позбавлені інші гос­подарства. Якби вони його одержували, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла.

Необхідною економічною умовою перетворення додаткового продукту в диференціальну ренту є наявність товарно-грошо­вих відносин і особливість дії закону вартості в сільському гос­подарстві.

Форми диференціальної ренти. Слід розрізняти дві форми ди­ференціальної ренти: першу і другу. Диференціальна рента І в свою чергу поділяється на:

• диференціальну ренту за родючістю (І_р);

• диференціальну ренту за місцезнаходженням (І_м).

Диференціальна рента І_р виникає із різної природної родючості

окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента І_м виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту. Тому транспортні витрати, що входять у виробничі витрати, і вартість товару з різновіддалених земель неодинакові. Для віддалених від ринку зе­мель ці витрати будуть більші.

Диференціальна рента І_м являє собою різницю між суспільною вартістю виробництва сільськогосподарської продукції та індиві­дуальною вартістю сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що ближче розташовані до ринку.

Диференціальна рента І відповідає екстенсивному веденню сіль­ського господарства, коли збільшення виробництва сільськогос­подарської продукції здійснюється за рахунок розширення посів­них площ. Отже, диференціальна рента І — це додатковий чис­тий дохід, який утворюється в господарствах, що користуються кращими землями, а також ближче розташовані до ринків збуту

Поряд з диференціальною рентою І утворюється диференці­альна рента II Остання є однією з форм надлишкового додатко­вого продукту, який одержують унаслідок різної продуктивності витрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці зем­лі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Диференціальна рента II є додатковим чистіш доходом, який виникає в результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.

Абсолютна земельна рента. При розгляді суті і механізму утворення ренти передбачалось, що на гірших за якістю і розта­шуванням землях рента не виникає. У реальній дійсності земле­власник ніколи не надасть у користування орендарю безоплатно навіть ці землі, оскільки існує монополія на землю як об'єкт влас­ності. Цей вид монополії породжує абсолютну ренту, що спла­чується з усіх видів землі, незалежно від її якості.

Але яким чином і за рахунок чого орендар може сплачувати абсолютну ренту землевласнику, якщо останній не дає можливості орендарю вести безоплатно господарство навіть на гірших зем­лях, не одержуючи за це ренту? Таке становище є однією з при­чин обмеження виробництва сільськогосподарської продукції. Воно може бути усунуте тоді, коли попит на ту чи іншу продук­цію перевищуватиме її пропонування, а отже, вищі ринкові ціни забезпечать отримання економічного прибутку, який і набере фор­ми абсолютної ренти.

Нехай економічні витрати на 1 т пшениці на гіршій землі ста­новлять 750 гри., з яких 600 — бухгалтерські витрати на вироб­ництво продукції (собівартість), а 150 — бухгалтерський прибу­ток, який забезпечує необхідний рівень розширеного відтворення в галузі. Поки ціна пшениці на ринку становитиме 600 грн. за 1 т, орендарі не братимуть в оренду такі ділянки землі і виробництво продукції знизиться, що призведе до перевищення попиту над пропонуванням і, як наслідок, ціна підвищиться. Якщо ціна рів­новаги буде 770 грн. за 1 т, то орендарі вестимуть виробництво і на гірших землях, оскільки забезпечуватиметься і одержання нор­мального прибутку — 150 грн., і виплата землевласнику 20 грн., які й становитимуть абсолютну земельну ренту.

Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галу­зях виробництва— промисловості, торгівлі, будівництві тощо.

Монопольна земельна рента. У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови (землі провінції Шампань у Франції чи біля Коктебеля в Криму). Це виявляється в тому, що лише на даних землях, лише в даних природно-кліматичних умо­вах можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду).

Різниця між монопольно високою ціною продукту та економіч­ними витратами і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, є поза сільсь­ким господарством.

Орендна плата. Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у формі орендної плати і процента за іпотечною забор­гованістю.

Орендна плата включає ренту, процент на вкладений землевлас­ником капітал та амортизаційні нарахування на цей капітал.

Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну зем­лі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продук­ту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращан­ня, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціону­вання таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціо­нальне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробниц­тва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента.