Інфраструктура ринку, її елементи та функції.
Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоки товарів і послуг від продавця до покупця.
Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.
Кредит, його функції і форми.
Кредит — форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником. Кредит, виражаючи відносини між кредитором і позичальником, забезпечує при цьому трансформацію вільного грошового капіталу в позичковий. Необхідність кредиту в ринковій економіці обумовлена самою природою капіталу і закономірностями його кругообігу і обігу в процесі відтворення. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб’єктів, які їх потребують. Кредит необхідний як еластичний механізм, призначений для переливання вільного капіталу з одних галузей в інші і зрівняння норми прибутку між ними.
Крім того, кредит дозволяє долати обмеженість індивідуального капіталу на шляху його зростання як складової суспільного капіталу. Кредит виконує такі функції: • акумулює і мобілізує грошовий капітал; • перерозподіляє грошовий капітал; • сприяє скороченню витрат обігу; • прискорює концентрацію і централізацію капіталу; • є інструментом регулювання економіки. Організація кредитних відносин будується на додержанні принципів повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності.
Кредит існує в конкретних формах: • комерційний — продаж товарів у борг з відстрочкою платежу; знаряддя — вексель, що оплачується через банк; • банківський — надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик; • споживчий надається банками, фінансово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування; • іпотечний — під заставу; • державний — позичальник — держава; кредитор — населення і приватний бізнес; • міжнародний — між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит
Суть і функції домогосподарства.
У вітчизняній навчальній літературі немає визначення терміна „домогосподарство”. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало цей термін. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії „домогосподарство” найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН.
Домогосподарство визначається як особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства.
Поняття „домогосподарство” ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям „сім'я”.
Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов'язаних родинністю та спільним бюджетом.
Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув'язнені та ін.
В Україні налічується 13,2 млн. домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни.
Термін „домогосподарство” більш чітко прив'язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують).
Домогосподарство — основна одиниця соціального і біологічного відтворення, пов'язана із соціально-економічною макроструктурою.
Функції домогосподарств (їх роль в економічному розвитку суспільства).
В будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. У першу чергу — робочої сили людини, її особистої праці. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.
Згідно із Законом України „Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.
Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.
Економічна роль сім’ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Сім’я вирішує різноманітні проблеми ведення домашнього господарства, сімейного бізнесу, відтворення робочої сили, забезпечення необхідного рівня споживчого попиту, формування споживчого потенціалу. Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:
формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;
створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;
забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;
підвищенні її соціально-економічного статусу.
Соціально-економічний статус сім’ї — це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.
Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.