20. Форми конкуренції і моделі ринків.

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку (див. табл. 2):

1) чиста (вільна) конкуренція;

2) монополістична конкурен­ція;

3) олігополія;

4) чиста монополія.

Таблиця 2

Досконала (вільна) конкуренція — це така ринкова си­туація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники прода­ють ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контро­лювати ринкову ціну.

Досконало конкурентний ринок характеризується такими рисами:

• наявність великої кількості продавців і покупців, жодний з яких не має впливу на ринкову ціну, яка формується на основі попиту і пропозиції;

• кожний виробник випускає однорідний (стандартизова­ний) продукт, що не відрізняється від продукту інших про­давців;

• бар'єри для входу на ринок мінімальні або взагалі відсутні;

• немає ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції, пе­реміщення ресурсів;

• кожний продавець і покупець володіє повною інформа­цією про попит, пропозицію і ціну товарів на ринку.

В умовах досконалої конкуренції немає боротьби з конкрет­ним конкурентом. Вона зіштовхує фірму з ринком. Ринок пов­ністю знеособлений. Усі конкуренти незалежні один від одного, дії підприємця залежать не від дій окремого конкурента, а від ринку загалом. Конкурентна поведінка формується таким чи­ном, що виробники повинні оперативно реагувати на зміни за­їм, п і.и их ринкових умов.

Розрізняють три ринкові структури недосконалої конку­ренції: ринок абсолютної монополії, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополістичної конкуренції.

Абсолютна монополія (гр. топо — один роlо — продаю) — це така ситуація, за якої на ринку є лише один продавець і безліч покупців, які не мають вибору, а тому змушені купувати необ­хідний товар за запропонованою ціною.

На ринку однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма (на­приклад, комунальне водопостачання населення), входження но­вих фірм у галузь заблоковане з низки причин, а диференціації послуг немає.

Монополістична конкуренція — це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на ди­ференціації продукції.

Монополістична конкуренція синтезує деякі риси доскона­лої конкуренції та монополізму.

Досконалу конкуренцію вона нагадує двома аспектами:

• велика кількість продавців і покупців;

• вхід на ринок і вихід із нього — практично вільний, хоча мають місце деякі перешкоди.

Відмінність полягає у тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною (стандартизованою), а за монополістич­ної — диференційованою (гетерогенною).

Диференціація виникає завдяки високій якості товарів, їх формі, дизайну, яскравій упаковці, фірмовим маркам і знакам, кращим умовам продажу і післяпродажного обслуговування, інтенсивності реклами, зручному місцю продажу тощо. Все це надає певні переваги продавцям цих товарів, приваблює по­купців, які платять більш високу ціну за такі товари. У цьому і полягає монопольність виробників на свою диференційовану продукцію.

Олігополістична конкуренція (гр. оІigos — мало) — це модель /пінкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси то­карів.

Показники конкурентності та монопольної влади на ринку

Для визначення ступенів конкурентності та монопольної влади на ринку досконалої та недосконалої конкуренції економічна теорія і практика використовує низку показників. Найбільш відомими з них є коефіцієнт Лернера (L), індекс Херфіндаля —Хіршмана (ННІ), коефіцієнт ринкової концентрації (СR).

Коефіцієнт Лернера дає змогу визначити ступінь конкурентності ринку та монопольної влади на ньому окремого суб'єкта господарювання за формулою:

(1)

де L — коефіцієнт монопольної влади за Лернером; Р_M — монополь­на ціна; МС — граничні витрати; Е — цінова еластичність попиту.

Коефіцієнт Лернера набуває значення від 0 (на ринку до­сконалої конкуренції) до 1 (для чистої монополії з нульовими граничними витратами). Величина коефіцієнта Лернера є пря­мо пропорційна монопольній владі та обернено пропорційна конкуренції. Перевагою цього показника є те, що він безпосе­редньо відображає відхилення ціни від граничних витрат, по­в'язаних з неефективним розміщенням ресурсів в умовах мо­нополії.

Важливим показником концентрації галузевого обсягу продаж є індекс Херфіндаля — Хіршмана, який розраховується як сума квадратів часток суб'єктів господарювання за формулою:

(2)

де, —піднесені до квадрата частки j-го суб'єкта господарювання на ринку;

п — кількість суб'єктів господарювання на ринку.

Цей індекс є найбільш узагальню­ючим показником стану ринку, який враховує як кількість підприємств, так і нестабільність їх становища на ринку.

Одиниці виміру індексу Херфіндаля — Хіршмана: у відсот­ках від О до 10 000, у частках від 0 до 1. Якщо показник ННІ набуває значення 10 000, це означає існування абсолютної монополії. Якщо показник ННІ набуває значення 0, ТО це означає повну деконцентрацію ринку.

Досить наочним показником є коефіцієнт (індекс) ринко­вої концентрації (СК_п)

(3)

де Рj — частка j-го суб'єкта господарювання на ринку, %;

п — кількість суб'єктів господарювання, частки яких взято до розра­хунків коефіцієнта ринкової концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації є сумою певної кількості найбільших часток продажу економічними суб'єктами певного товарного ринку. Він визначається як частка (відсоток) від за­гального продажу галузі, що припадає на декілька великих підприємств (фірм), які ранжовані відповідно до частки ринку.

Комплексне використання вказаних індексів дозволяє дати кількісну оцінку стану певного ринку з погляду рівня його кон­центрації та рівня розвитку конкуренції (табл. 3).

Таблиця 3