Питання до державного екзамену з дисципліни «Політична економія»

1. Виникнення та основні етапи розвитку політичної економії як науки.

Економічна наука зародилася, ще в глибоку давнину. Найдавніші мислення відносно економічного життя суспільства були знайдені в джерелах Стародавнього Єгипту. Стародавні грецькі і давньоримські мислителі намагалися пояснити економічні процеси.

Економічна думка давнини:

• не була відокремлена в самостійну науку;

• діяла в межах політичних наук, філософ;

• важлива роль у становленні відіграло християнське вчення (“хто не працює той не їсть” Новий заповіт);

• на початкових етапах сформувалися окремі категорії і поняття.

В. Базилевич. Поняття економіка ( від грец. Oikonomia, буквально – мистецтво ведення домашнього господарства) нині застосовують у чотирьох значеннях:

- народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;

- сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;

- економічна наука, що вивчає різноманітні економічні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;

- сукупність економічних відносин між людьми у сфері виробництва, розподілу, обміну, і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.

К.Т. Кривенко. Назва „економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження „ойкос” — будинок, господарство і „номос” — закон. Уперше цей термін застосував Аристотель (ІІІ ст. до н.е.). Але хоч економічні погляди зародились давно, економічна теорія як самостійна наука почала складатись лише в XVI-XVII ст. в період зародження капіталізму.

Термін “політекономія” походить від грец. слова ”політея”, що означає суспільний устрій.

Термін „політична економія” вперше застосував французький економіст Антуан де Монкретьєн у своїй праці „Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)”, де йшлося про закони розвитку суспільного господарства (1615р.).

Назва науки — „політекономія” — походить від поєднання трьох давньогрецьких слів: „політея” — суспільний, державний устрій і вже згадуваних „ойкос” — господарство та „номос” — закон, що в сукупності означає: наука про закони ведення суспільного господарства.

Перший напрям політичної економії — меркантилізм (XV – XVIII ст.), (від італійського слова „мерканте” — торговець, купець).

Представники: У. Стаффорд, Т. Мен, А. Монкретьєн, І. Посошков. Предмет - капіталістична торгівля. Предметом – сфера обігу (рух грошових потоків)

Риси меркантилізму:

• торгівля є джерелом багатства;

• предметом дослідження вважали сферу обігу;

• основною формою багатства — гроші (золото й срібло), зберігати в країні;

• заборонялось вивезення монет;

• багатство нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі;

• активний торг баланс;

• активний грошовий баланс (перевищення кількості грошей що завозяться)

• посилення ролі держави;

• виробництво відкидали – це засіб припливу грошей;

• сприяв розвитку: експорту, МПП, розвитку між нар продуктивних сил;

• основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а опису явищ.

Але з часом, в економіці почав панувати не торговий, а промисловий й капітал. Тобто переміщення капіталу з сфери обігу в сферу виробництва. Меркантилізму на зміну приходить класична політекономія (розвивався до першої половини XIX ст.) представлена поглядами фізіократів у Франції і класичної школи в Англії.

Фізіократи (з гр. – влада природи) Представники: Франсуа Кене (1694-1774) (праця «Економічна таблиця» - перша спроба аналізу відтворення капіталу, «витрати – випуск»), П. Буагільбер.

Риси школи фізіократів:

• багатства походить із сфери виробництва;

• сільське господарство – це єдина галузь, де натуральним шляхом виникає додатковий продукт, за рахунок якого збільшується багатство країни;

• земля найвища цінність;

• Кене висунув концепцію «природного продукту», яка виходить з визнання певних об’єктивних законів не тільки в природі, але і в громадському житті;

Класична школа в Англії. Представники: У. Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо. Об'єктом дослідження - виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподіл благ.

• розмежувала основний і оборотний капітал, валовий і чистий національний дохід;

• ринок це саморегулююча система.;

• панування приватної власності;

• вільна конкуренція;

• вільна торгівля;

• А. Сміт розробив класову структуру буржуазного суспільства: землевласники, капіталісти, наймані працівники;

• розробила трудова теорія вартості;

• А. Сміт започаткував систематизований виклад політекономії.

А. Сміт зробив величезний внесок у розвиток політекономії – визначив й окреслив межі політекономії та об’єднав у систему накопичену на той час суму економічних знань Його праці є однією з вершин суспільної думки XVIII ст..

Основні недоліки класичної школи:

• капіталістичний спосіб виробництва вони вважали вічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до принципу історизму;

• ігнорували або недооцінювали роль держави в господарському житті.

У середині XIX ст. сформувався пролетарський напрям. Марксизм (Карл Маркс )Багато вчених економістів країн Заходу вважають, що економістом XVIII ст. бів А. Сміт, а в XIX ст. – К. Маркс. П. Самуельсон зазначав, що третина населення всього світу, живе в країнах, де «Капітал» є економічною євангелієм.

Риси марксизму:

• зростання ролі крупних підприємств, монополії;

• розробили теорію економічних криз;

• предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами;

• розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни; поглибили вчення про трудову теорію вартості, а також розробили теорію додаткової вартості.

• К . Маркс написав працю «Капітал»

Наступною теорією став – маржиналізм- теорію граничної корисності (друга половина XIX ст.). Австрійська школа, представники Карл Менгер і Євгеній Бем-Баверк. Тоді ж виникла й американська школа граничної продуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком.

Всю сукупність сучасних шкіл і течій можна згрупувати у такі чотири основні напрямки: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласичний напрям. Започаткував економіста Альфреда Маршалла працею „Принципи економічної науки” (1890р.).

Риси:

• об’єктом дослідження поведінка «людини економічної»;

• заперечує необхідність втручання держави в економіку;

• розглядає ринок як само регульовану економічну систему.

Школи неокласицизму: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань.

З другої половини 70-х рр. на передові позиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло „Назад до Сміта”, що означало відмову від методів активного державного втручання в економіку. Мелтон Фрідмен доводить, що „грошові імпульси”, грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Пропозиція грошей має бути основним об’єктом державного контролю

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках ХХ ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933рр.). Ідеї Дж. Кейнса викладені в його праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936р.).

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути (держава, корпорації, профспілки). Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел, Джон Гелбрейт, Рональд Коуз критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформування капіталізму.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, П. Самуельсон) обґрунтовують принципи поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху змішаної економіки.