8. Причини розпаду первіснообщинного ладу та особливості переходу до класового суспільства у різних народів та розвиток перших цивілізацій

Першою соціально-економічною формою існування людства був первіснообщинний лад, який проіснував сотні тисяч років. Основний економічний закон первіснообщинного ладу полягає в урівнювальному розподілі життєво необхідних засобів існування для всіх членів общини на основі відносин спільної (общинної) власності на засоби існування в умовах застосування примітивних знарядь праці. Причиною розпаду первіснообщинних відносин був суспільний розподіл праці.

Історична наука знає два основні різновиди рабовласницького ладу: східні, або, як їх ще називають, ранньорабовласницькі суспільства, і античні, або пізньорабовласницькі суспільства. Основний економічний закон рабовласницького суспільства полягає у присвоєнні рабовласниками додаткового продукту, виробленого працею рабів, на економічній основі відносин приватної власності на засоби виробництва і на рабів.

9. Фази еволюції та варіації розвитку рабовласництва. Східне та античне рабство та їх відмінності

Історія стародавніх цивілізацій охоплювала період з IV тисячоліття до нашої ери до падіння Західної Римської імперії у V ст. н.е. Склалися два типи господарської організації: східне й античне рабство. Але їм були властиві спільні риси: технологія ручної праці з індивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.

В IV тисячолітті до н.е. рабство виникає в стародавньому Єгипті. Це було пов'язано з вигідним стратегічним та географічним положенням цих земель. Зокрема, на поливних долинах ріки Ніл розвивалося землеробство. Іншою важливою галуззю господарства стало тваринництво. Єгиптяни навчилися виготовляти з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Та найбільшим господарським досягненням Стародавнього Єгипту стала зрошувальна система землеробства. Побудувати цей складний гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли лише великі вільні сільськогосподарські общини.

Оскільки на півночі розвивалося в основному тваринництво, а на півдні - землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія, та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревом, рабами. В країні існували ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Існувало й боргове рабство. Та все ж основною продуктивною силою в Єгипті були селяни-общинники, рабів же їх власники використовували як слуг. У 525 році до н.е. Єгипет завоювали перси.

До району східного рабства відноситься і територія Межиріччя (Месопотамія). Як Ніл в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. При цьому, щоб уберегти угіддя від розливу рік, необхідно було звести потужні протиповіневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Однією з найрозвиненіших держав Межиріччя в ІУ-ІП тис. до н.е. був Шумер.

У III тисячолітті до нашої ери рабів у Шумері було небагато, рабство мало статус патріархального, тобто раби мали право заводити сім'ї і навіть викупати себе з неволі. Наприкінці III тис. до н.е. в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавілонське царство. Найбільшого розвитку воно досягло за царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.). Основною галуззю господарства вавілонян було землеробство. За Хаммурапі здійснювалося будівництво грандіозних каналів. Значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавілонські купці вивозили фініки, фіги (інжир), зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварство.

Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зароджується зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Виникають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II -І тис. до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо-Гангскої рівнини. Переважно використовуються залізні знаряддя праці.

На зрошених полях збирали два врожаї на рік, культивуючи цукрову тростину, пшеницю, просо, льон, бавовну, рис. Розвивали ремесла. З'являлися ковалі, металурги, ткачі, ювеліри, гончарі, різьбярі та ін. Цілі райони Індії включилися в обмінну торгівлю — Кашмір торгував вовною, Гімалаї — золотом, Пенджаб - кіньми, Південь - дорогоцінними каменями, Схід - слонами і т. д. З'явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був слабкий, та й справжні монети з'явилися у формі злитків з печаткою лише у V ст. до н.е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община й далі зберігала панівне становище в економіці країни.

Підсумовуючи, слід відзначити, що для країн Стародавнього Сходу характерними були сталість сільської общини і державна власність на землю. Община прагнула не допускати розвитку приватної власності на землю. Основна сфера економічного життя - сільське господарство - залишалось поза рабовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства. Головним джерелом рабства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів використовувалась однобоке і була непродуктивною, її застосовували для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним. Тут перепліталися общинні та рабовласницькі елементи.

Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах використовувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. УПІ-УІ ст. до н.е. - це період формування грецьких рабовласницьких міст-полісів, або держав. Центром полісу було місто, оточене муром. Йому належали всі довколишні долини чи острови. На випадок війни все населення знаходило притулок у місті. Саме там проходили збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Однак земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали общині, згодом перейшли до рук родової аристократії. Серед вільного населення були багаті, менш заможні і зовсім бідні. Між аристократією і демосом точилася боротьба, її наслідки були різними. У багатьох містах Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу земельній аристократії вдалося перетворити селян-общинників на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він склався шляхом завоювання дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів і перетворення їх на залежне населення. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця для спартанців - принизливе заняття, їх справа - війна. Спарта - військовий табір, готовий будь-якої миті вирушити на ворога, її господарство відзначалося відсталістю.