50. Фактори економічного зростання Японії в 50-70-ті роки XX ст.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років за рекомендацією Дж. Доджа було здійснено радикальну бюджетну реформу: введено принцип збалансування статей і бездефіцитності державного бюджету, обмежено надання збитковим підприємствам субсидій, грошову емісію взято під контроль, призупинено виплату компенсації військовим заводам за конверсію, здійснено стабілізацію заробітної плати, встановлено державний контроль за цінами, впроваджено єдиний фіксований валютний курс. Ці заходи дали змогу придушити інфляцію.

Оборотність єни за поточними операціями частково відновлено тільки у 1971 р., а за капітальними операціями обмеження стали зніматися лише в середині 80-х років. До цього часу серед розвинутих країн Японія відзначається найбільшими обмеженнями за рахунками руху капіталу.

Важливими факторами економічного успіху були: високоефективне використання зарубіжної економічної допомоги; масове оновлення основного капіталу; розширення внутрішнього ринку; використання зарубіжних науково-технічних досягнень; використання високоякісної робочої сили (ще у 1947 р. в Японії було введено обов'язкову і безкоштовну 9-класну освіту, створено систему підготовки і перепідготовки кадрів); ініціативність японських підприємців; традиційно сформована система найманої праці, яка виявилась у гармонійних відносинах між адміністрацією фірми і найманим персоналом; стрімкий розвиток власної науково-дослідної бази та ін.

51.Причини економічного спаду в Японії на рубежі хх-ххі століть

Швидкий темп розвитку економіки передбачає і високі темпи збільшення грошей в обігу. їх можна забезпечити інтенсивним збільшенням золотовалютних ресурсів. Але для цього країні потрібне позитивне сальдо торгового балансу, виробництво конкурентоспроможних товарів, що для країн, що розвиваються,— дуже складне завдання. Випуск грошей під державний борг без відповідного зростання товарної маси — прямий шлях до інфляції. Тому єдино можливий шлях — надання кредитів приватному сектору. Це з успіхом використала Японія. Центральний банк вливав гроші у банківську систему, де вони мультиплікувалися.

Постійний ресурсний голод швидкозростаючої економіки примушував комерційні банки виконувати умови центрального банку. В результаті останній кредитував перспективні галузі, але не сам, а через комерційні банки. їм і доводилось невсипуще стежити за раціональністю використання коштів підприємствами. Таким чином, державна політика проводилась не через бюджетне фінансування, а через розумну національну кредитну політику. Фінансування йшло не з бюджету, а через банківську систему, тому виділені кошти було необхідно повернути, та й ще з процентами (хоч і пільговими), а проект мав окупитися. У цьому випадку обсяг національних інвестицій міг перевищувати обсяг вкладів. Японія за кордоном закупляла в основному ліцензії і патенти (тобто товари), а на їхній основі сама організовувала виробництво. Тому різниця між вкладами та інвестиціями покривалась ще й банківськими кредитами, які таким чином породжували гроші для зростання. Держава проводила жорстку політику контролю за доходами (зокрема за заробітною платою), які мали зростати повільніше, ніж продуктивність праці, та у галузі оптових цін, оскільки промисловість головним чином реагувала на них.

За останні роки Японія перетворилась у фінансовий центр світового значення. Загальний обсяг нетто-активів уже досяг 129 млрд дол. США. У 1995 p. частка японських кредитів у світі становила 53 %. Найбільші комерційні банки світу — японські, проте вони являють собою неповоротких монстрів з досить низькою ефективністю роботи. Причина полягає у недостатності поділу фінансової і грошової системи в Японії. Комерційні банки призначені для державного фінансування перспективних галузей і в ході свого розвитку виявились хронічними боржниками центрального банку. Останній — це своєрідний підрозділ міністерства фінансів, яке визначає, зокрема, величину його облікової ставки. При цьому, хоча бюджет держави може бути збалансованим, його фактичний дефіцит перекладається на центральний банк. Він, по суті, виконує ті ж функції, що й дер-жавне бюджетне фінансування. Держава створила японські банки і друкувала для них гроші, щоб вони фінансували перспективні галузі та розвиток експорту. Прибутки банків йдуть державі. У цій системі промислові й торгові фірми також є хронічними боржниками банківської системи і коефіцієнт їх боргового навантаження може становити 300—400 %. Як наслідок, створюється своєрідна економічна система, в якій всі одне одному винні: промислові й торгові компанії — банкам, а комерційні банки — центральному банку.

Із трьох груп суб'єктів, які забезпечують джерела інвестицій і яким дістаються перші плоди економічного зростання — сім'я, корпорація і держава, головну роль відіграють великі корпорації. Вони включені до певної фінансово-промислової групи. Роль держави формально залишається не дуже помітною (через бюджетну систему розподіляється близько 25 % ВВП), а населення є відносно бідним.

Високу якість японської економіки добре видно на прикладі порівняльних даних з енергоспоживання. У 1985 р. в Японії споживали 2,6 т умовного палива на душу населення, а у США — 6,7 т, тобто у 2,6 раза більше, при тому, що ВНП на душу населення в Японії вищий, ніж у США. Японія розробляє концепцію нової енергетичної культури, сутність якої — забезпечення енергетичних потреб країни за рахунок поглиблення структурної перебудови, розвитку альтернативних джерел енергії. Японський експорт у 1985 р. перевищив імпорт більш ніж на 46 млрд дол., а у 1993 р. — на 120,2 млрд дол. (Для порівняння: у ФРН перевищення становило 23,1 млрд, а США мали від'ємне сальдо 115,8 млрд дол.) У тому ж році дефіцит торгового сальдо США з Японією досяг 60 млрд дол. США звинуватили Японію у "колоніальному характері" її торгівлі.

"План побудови інформаційного суспільства до 2001 p.", виконання якого забезпечило загальну інформатизацію країни, свідчить про новітні процеси у галузі економіки і суспільства. Японія займає провідне місце серед розвинутих країн світу.