45. Мета, суть, економічні наслідки плану Маршалла та програми Доджа Макаргура і відмінності між ними

Особливе місце в зовнішньоекономічній політиці США у післявоєнний період займала Західна Європа. Технологічні переваги і найбільш висока продуктивність праці, величезні прибутки корпорацій і держави дали США змогу фінансувати нові капіталовкладення як усередині країни, так і за її межами. Для соціально-економічної стабілізації своїх західноєвропейських союзників США прийняли програму "відродження Європи", яку було погоджено з великими монополіями та банками і проголошено держсекретарем США Дж. Маршаллом (1880—1959). Пізніше програму було названо планом Маршалла, за іменем її автора.

План передбачав виділення на визначених умовах позик і кредитів. У ньому погодились взяти участь 16 європейських країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція), які в липні 1947 р. уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва (з 1961 р. — Організація економічного співробітництва і розвитку). У березні 1948 р. до плану Маршалла було включено Західну Німеччину. У доповіді, представленій "комітетом 16", сума запрошених американських кредитів становила 29—30 млрд дол. на 4 роки (1948—1951). Після розгляду доповіді у спеціально створених президентом США комітетах, суму кредитів урізали до 17 млрд дол., а фактично вона становила за період з квітня 1948 по липень 1952 р. 12,2 млрд дол. Однак 2/3 цієї суми дістались всього 4 провідним країнам: Великобританії, ФРН, Франції та Італії. Продовольство, паливо, мінеральні добрива становили 70 % допомоги. Одночасно з цим американський бізнес вигідно скуповував західноєвропейські підприємства.

Виконання плану передбачало низку жорстких обмежень, продиктованих США. Одержувачі кредитів мали відмовитись від націоналізації промисловості, надати повну свободу приватному підприємництву з гальмуванням розвитку конкурентних із США галузей промисловості, зняти обмеження імпорту американських товарів і знизити ввізні митні платежі, обмежити торгівлю із соціалістичними країнами, заборонялось вивозити товари, завезені зі США. Дотримання цих умов контролювала спеціально створена Адміністрація економічного співробітництва.

США, незважаючи на зазначені жорсткі обмеження, все ж сприяли створенню умов для відродження економік західноєвропейських країн, утримали країни Західної Європи від сповзання на соціалістичний шлях. У поєднанні зі здійсненням власних економічних програм план Маршалла допоміг післявоєнному відродженню економіки західноєвропейських країн. Він сприяв зростанню випуску продукції у базових галузях, розвиткові внутрішньоєвропейської торгівлі, скороченню дефіциту бюджету і темпів інфляції, нарощуванню виробництва таких гостро необхідних ресурсів, як сталь, цемент, вугілля, шахтове, енергетичне, текстильне устаткування, калійні мінеральні добрива, нафтопродукти, транспортні засоби. Окупаційна влада США також надавала підтримку реформам ліберального спрямування.

Розгортання "холодної війни" привело до того, що план Маршалла став програмою сприяння країнам — учасницям американської військової допомоги. Він сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню військово-політичного блоку західних країн, посиленню "холодної війни" проти соціалістичних країн.

Функції Організації європейського економічного співробітництва були передані Північноатлантичному союзові (НАТО), а наприкінці 1951 р. функції Адміністрації з плану Маршалла — Управлінню взаємної безпеки. У Брюсселі було створено Бюро з питань військового виробництва з метою переведення промисловості на військові рейки. Таким був суперечливий підсумок економічної допомоги США західноєвропейським країнам, яка увійшла в історію як план Маршалла.

Довгостроковим наслідком цієї допомоги можна також вважати те, що елементи американської моделі економічного розвитку, застосовані з урахуванням національної специфіки, першими стали використовувати порівняно індустріально розвинуті держави Західної Європи, а також Японія, яка була у зоні окупації США. Сприйнявши економічні механізми, більш придатні для нової стадії розвитку, ці країни стали швидко розвиватися. Врешті-решт такий розвиток через 3—4 десятиліття після закінчення Другої світової війни привів до нової розстановки сил у світі. З розпадом СРСР сформувались два нових економічних центри, які збігалися за могутністю зі США, — Європейський Союз і група країн Південно-Східної Азії. Кожний з цих нових центрів не монолітний, у кожному з них є 2—3 країни, які ведуть боротьбу за лідерство. Проте в нинішніх умовах економічного розвитку Японія і багато країн Західної Європи обходять США за ВНП на душу населення.