2. Дотації, субсидії та їх вплив на виробників.

   Будь–яке виробництво повинне приносити доходи. Але не завжди виробництво товарів може задовольняти потреби громадян.  При зменшенні ціни на товари виробники банкрутують або знижують якість продукції. На

сьогоднішній час в Україні велика кількість галузь народного господарства потребують допомоги з боку держави  у вигляді дотацій та субсидій. Такі галузі як сільське господарство дуже сильно потребує допомоги, адже воно є однією з найнерентабельніших  галузь, а ще велику роль у ньому відігрє природний чинник.

      Дотації – це допомога держави у грошовій формі, яка надається виробнику за кожну вироблену одиницю продукції.

Приклад. Виробник вирощує зерно. Собівартість виробництва 1 т пшениці – 1000 грн, ринкова ціна складає 900 грн. В такому випадку виробник продавши зерно отримає збитки. Держава в такому випадку може зробити 2 кроки:

1. Виплата за кожну 1 т пшениці доплату, наприклад у сумі 200 грн за кожну тонну пшениці. Тоді виробники при продажі зерні буде мати можливість отримати прибуток у 10% від продажу зерна.

2. Держава може встановити мінімальні ціни на продаж зерна. Це означає, що зерно продавати нижче від його собівартості не дозволено. При таких кроках держава викликає надлишок на ринку.

Можна зробити висновок,  що дотації для будь-якої галузі відіграють важливу роль. Другим способом, яким держава може підтримати виробника – субсидії.

Порівняно з дотаціями виробником механізм застосування субсидій має деякі особливості. Наприклад субсидії спрямовані лише на конкретні  групи товарів для підвищення їх попиту на ринку. Виділяють субсидії не у вигляді грошових коштів, а у талонах, відсотках, знижках. В Україні сьогодні діє програма субсидій для сімей з низьким рівнем сукупного доходу.

3. Державне втручання у ринок с/г.

Сільське господарство – одна з найвразливіших галузь народного господарства. У сільському господарству важливим чинником є природні умови. При нормальних умовах с/г має тенденцію до збільшення виробництва та стабільному розвитку. Держава у с/г повинна відігравати важливу роль. За допомогою дотацій та субсидій вона повинна підтримувати виробництво с/г продукції і тим самим забезпечувати державу продовольством. Для розвитку с/г потрібно правильна політика виробників: застосовувати якісну технологію вирощування продукції, використовувати протихворобниі і хімічні засоби захисту рослин та тварин, знаходити найкращі ринки збуту продукції.

 У сільському господарстві прибуток дістати дуже важко. Виробничий період у с/г є різним:  короткостроковий ( який триває від 1 до кількох місяців і включає в себе галузі рослинництва) та довгостроковий ( від 6 місяців і до кількох років, до цього періоду входять галузі садівництва, відгодівля тварин). При короткостроковому періоді виробник може швидко отримати бажаний результат, при довгому періоді – є велика можливість втратити свій дохід та вкладені гроші у виробництво.

    Ринки  сільськогосподарської продукції -  одні з небагатьох, що за основними характеристиками мають досконалу конкуренцію. Адже на ринку продовольства є дуже жорстка конкуренція щодо якості та ціни продукції. 

Для розвитку с/г держава повинна втручатися і підтримувати його. На сьогодні є декілька видів державного втручання держави в аграрний сектор економіки, основні з них:

1. Створення додаткового запасу ( держава під час надлишку продукції на ринку може скупити її за нижчою ціною і продати її пізніше. При тому вона сприяє розвитку с/г  і підвищує його рентабельність. Купівля товарів  у фермерів забезпечує державі продовольчу безпеку. Ще однією особливістю купівлі товарів державою є регулювання цін на них та стабілізація попиту та пропозицію на них.

2. Політика надання дотації фермерам. За допомогою неї виробник чи фермер має можливість збільшувати виробництво та отримувати більший дохід.

3. Політика  максимізації та мінімізації цін на с/г продукцію. Політика  максимізації цін на товари та послуги полягає в тому, що держава встановлює певну ціну на певний товар і забороняє його продавати фермерам чи продавцям за вищі ціни. Такі кроки держава призводить до дефіциту товару і збільшення попиту на них. В такому випадку  виробники втрачають свій дохід за рахунок нерентабельного виробництва.

Політика мінімізації цін полягає в тому, що держава встановлює такі ціни на товари, які б задовольняли виробників. Мінімальна ціна на товари сприяє надлишок товарів на ринку та зменшення ціни. В такому випадку, щоб підтримати фермерів держава може викупити певну кількість товару і продати, коли на нього буде більший попит і більша ціна.

4. Політика квот. Для того, щоб на ринку була зрівноважена ціна на товари, та щоб фермерам було вигідно їх виробляти держава може встановлювати квоти на виробництво того чи іншого товару. Перевиробництво товарів та послуг призводить до зменшення цін на товари та нерентабельність їх виробництва.