Семінар №7

1.Рядянсько-німецький пакт про ненапад від 1939 року. Початок другої світової війни та наслідки входження західноукраїнських земель до СРСР.

2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Бойові дії 1941-1942рр.

3. Окупація України військами Німеччини та її союзників. Рух опору.

4. Визволення України та завершення об’єднання земель. Закінчення Другої світової війни та її наслідки.

1. Угода про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа (нім. Deutsch-sowjetischer Nichtangriffspakt; рос. Договор о ненападении между Германией и Советским Союзом) — розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня) у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна.

Угода спиралась на Берлінська угода 1926 року, а з ним, і на Рапалльську угоду 1922 року.

Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу.

Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.

Радянсько-Німецькі відносини протягом дії пакту

Ранні політичні проблеми

Починаючи з вересня 1939 року, радянський Комінтерн припинив всю анти-нацистську та анти-фашистську пропаганду, пояснивши, що війна в Європі це лише війна капіталістичних країн для досягнення імперських цілей. Коли анти-Німецькі демонстрації стали відбуватись в Празі (тоді в Чехословаччині), Комінтерн наказав Комуністичній партії Чехословаччини застосувати всю її владу аби паралізувати «шовіністичні елементи.» Згодом Москва примусила Французьку комуністичну партію та комуністичну партію Великобританії зайняти анти-воєнну позицію. 7 вересня Сталін викликав Георгія Дімітрова, який виклав нове ставлення комінтерну до війни. Нова лінія — згідно з якою війна була несправедливою та імперіалістичною — була затверджена секретаріатом Комуністичного інтернаціоналу 9 вересня. Відтепер, різні комуністичні партії мали виступати проти війни та голосувати проти виділення грошей на війну. Декілька французьких комуністів (включаючи Моріса Тореза, котрий втік до Москви) дезертували з Французької армії через «революційно поразкове» ставлення Західних комуністичних лідерів.

Незважаючи на попередження комінтерну, стосунки зазнали напруження коли Радянський Союз заявив у вересні, що має вступити до Польщі аби «захистити» етнічних українських та білоруських співвітчизників від Німеччини, хоча Молотов пізніше зізнався представникам Німеччини, що Радянський Союз не зміг знайти іншого пояснення для інтервенції в Польщу.

Хоча активна співпраця Радянського Союзу з Нацистською Німеччиною шокувала Західну Європу та комуністів, які чинили спротив Німеччині, 1 жовтня 1939 року Вінстон Черчіль заявив, що радянська армія діяла на захист Росії від «нацистської загрози».

Розширення торгівлі сировиною та зброєю

Німеччина та Радянський Союз уклали договір про торгівлю 11 лютого 1940 року, яким передбачався вчетверо більший обсяг товарообігу в порівнянні з попереднім договором укладеним в серпні 1939 року. Торговельна угода допомогла Німеччині витримати блокаду з боку Британії. В перший рік Німеччина отримала один мільйон тонн пшона, півмільйона тонн борошна, 900 000 тонн нафти, 100 000 тонн бавовни, 500 000 тонни фосфатів та інші важливі матеріали в значних обсягах та транзит мільйону тон сої з Маньчжурії. Ці та інші товари перевозились через територію Радянського Союзу та окуповану Польщу. Радянський Союз мав отримати крейсер, схеми «Бісмарку», крупнокаліберні корабельні гармати, інше військово-морське обладнання та тридцять нових німецьких літаків, зокрема винищувачі Me-109 та Me-110 і бомбардувальник Ju-88. Також Радянський Союз мав отримати електричне та нафтопереробне обладнання, локомотиви, турбіни, генератори, дизельні двигуни, човни, машинне обладнання та екземпляри Німецьких гармат, танків, вибухівки, хімічну зброю тощо.

Радянський Союз також допоміг Німеччині уникнути морської блокади давши можливість користуватись базою для підводних човнів Базис Норд поблизу Мурманська.[120] Вона також служила базою для дозаправки та технічної підтримки та відправною точкою для рейдів та атак на морські шляхи.[120] На додачу, Радянський Союз дозволив Німеччині користуватись Північним морським шляхом як для вантажних так і для військових човнів (хоча ним скористався лише допоміжний крейсер Комет) що примусило Британію захищати морські шляхи і в Атлантичному, і в Тихому океані.

Перші відомості про існування секретного протоколу

Пакт був опублікований негайно після підписання, але інформація про додатковий протокол трималась суворій таємниці. Та все ж вона потрапила до дипломатичних кіл майже одразу. Зранку 24 серпня німецький дипломат Ганс фон Херварт повідомив своєму американському колезі Чарльзу Болену повний зміст секретного протоколу. Умови радянсько-німецьких угод містить і так звана «Промова Сталіна до Політбюро 19 серпня 1939 року», текст якої був опублікований французьким інформаційним агентством «Гавас» у листопаді того ж року. Деякі дослідники вважають промову достовірною, інші заперечують її справжність. Проте аж до закінчення Другої світової війни ці відомості залишалися на рівні чуток, хоча й отримали підтвердження подальшим розвитком подій.

На Заході

Німецький оригінал тексту додаткового протоколу був знищений під час бомбардування Берліна в березні 1944 року, але його копія на мікроплівці збереглася в документальному архіві МЗС Німеччини. Карл фон Льош, службовець МЗС, передав цю копію британському підполковнику Р. С. Томсону в травні 1945 року. Публічно мова про секретні протоколи вперше була піднята на Нюрнберзькому процесі: обвинувачені побудували на цьому факті лінію захисту. Про цей договір говорив Ріббентроп, а захисник Гесса Зайдль добув копію з фотокопії і спробував оголосити її, але йому було відмовлено під приводом, що він відмовився повідомити суду джерело отримання документа. Пізніше в спогадах, він згадав, що отримав документи від американської розвідки. Через кілька місяців він опублікував документ в американській провінційній газеті «Сан-Луї пост діспатч», але ця публікація залишилася непоміченою. Широку популярність документ набув в 1948 році, коли був опублікований у збірнику Держдепартаменту США «нацистсько-радянські відносини. 1939—1941 рр.». Крім того, збірка містила німецьке та німецько-радянське дипломатичне листування, яке містило прямі посилання на секретні домовленості. Цей факт став для ряду дослідників за основу для порівняння політики СРСР з політикою нацистського Третього рейху і звинувачення Радянського Союзу в співучасті в розв'язанні Другої світової війни. У зв'язку з цим, питання радянсько-німецьких секретних протоколів (до Договору про ненапад і Договору про дружбу і кордони) отримало важливе політичне значення.