
- •2. Основні положення «Поетики» Аристотеля
- •3. Основні положення «Послання до Пізонів» Горація
- •4. Н. Буало – теоретик мистецтва
- •5. Л. Толстой про мистецтво як спілкування
- •6. Основні положення трактату і. Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •7. І. Франко – теоретик літератури
- •9. Українські поетики доби бароко (м. Довгалевський «Сад поетичний»)
- •10. Літературно-теоретична концепція г.Е.Лессінга
- •11. Д. Чижевський як теоретик літератури
- •12. Д. Чижевський про стиль епохи
- •13. Сновидіння та їх трактування у літературознавстві (з. Фрейд, к. Юнг).
- •14. Розвиток естетико-літературознавчої теорії в Україні
- •15. Мистецтво як пізнавальна діяльність
- •16. Мистецтво як явище естетичне
- •17. Поділ мистецтва на види
- •18. Специфіка художньої літератури
- •19. Література як мистецтво слова
- •20. Мова як предмет зображення у літературі
- •21. Художній образ
- •22. Зміст поняття «образ», «характер», «персонаж», «літературний герой»
- •27. Художній час і простір у літературному творі
- •28. Художній твір як єдність змісту і форми
- •29. Художня ідея
- •30. Тематика і проблематика літературного твору
- •35. Сюжет і конфлікт. Конфлікт і колізія
- •36. Сюжет і конфлікт. Значення сюжету в художньому творі
- •37. Сюжет і фабула
- •38. Позасюжетні елементи твору
- •39. Трагічний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •40. Драматичний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •41. Героїка як вид пафосу
- •42. Сентиментальний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •43. Романтичний вид пафосу і його художня реалізація у творі
- •44. Гумор та сатира як вид пафосу
- •45. Композиція літературного твору
- •46. Елементи композиції. Зумовленість композиції жанром твору.
- •47. Естетичні функції художньої мови
- •48. Багатоманіття розповідних манер у художньому творі
- •49. Мова автора і мова персонажа
- •50. Лексика художнього твору
- •51. Тропи. Види тропів
- •52. Поетичний синтаксис. Інтонація та фігури
- •53. Основні системи віршування
- •54. Силабо-тонічна система віршування
- •55. Рима. Основні види рим. Способи римування
- •56. Строфа. Основні види строф
- •58. Поділ літератури на роди
- •59. Поняття «жанр» у літературознавстві
- •60. Ліричні жанри
- •61. Драматичні жанри
- •62. Особливості драматичних творів
- •63. Роман, різновиди роману
- •64. Роман-епопея: сучасні дискусії навколо цього питання
- •65. Різновиди роману
- •66. Ліро-епос. Ліро-епічні жанри. Поема, балада
- •67. Роман і повість: спільні та відмінні риси
- •68. Оповідання й новела: спільні та відмінні риси
- •69. Оповідання, новела, нарис
- •71. Трагедія та її розвиток. Арістотель про трагедію
- •72. Комедія. Історичний характер її розвитку
- •73.Драма як жанр
- •74. Байка. Історичний характер її розвитку
- •75. Поняття про стиль
- •77. Літературний напрям, течія. Різні підходи до трактування цих понять
- •78. Класицизм та його особливості
- •79. Сентименталізм та його особливості
- •80. Романтизм
- •81. Реалізм. Сучасна дискусія навколо цього питання
- •82. Багатоманіття художніх напрямків у літературі хх ст.
- •83. Модернізм
- •84. Постмодернізм
74. Байка. Історичний характер її розвитку
Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору. Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки. Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).
75. Поняття про стиль
Термін «стиль» походить від латинського слова «stilos», що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. В різноманітних сферах суспільного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). У літературознавстві багатозначність поняття також спостерігається: дослідники розглядають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль письменника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Одні літературознавці вважають правомірною таку універсальність категорії стилю, другі стверджують, що можливо вести мову лише про індивідуальний стиль письменника, треті — лише про «великі» стилі, пов'язані з добою й літературним напрямом. Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеєва, «в методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.». С тил ь — це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.
76. Поняття про стиль епохи
З другої половини ХVІІІ ст.. терміном стиль почали називати особливості форми і в творах інших видів мистецтва. Утвердилося більш широке , загально мистецьке поняття «стиль». В цьому значення його необхідно вживати у теорії та історії літератури. Необхідно тому, що форма літературного твору не обмежена лише його мовною будовою, у неї є ще й інші сторони – предметна зображувальність, композиція, зв'язок з епохою.