40. Драматичний вид пафосу і його художня реалізація у творі

Пафос - вища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменника, що розкривається в його творчості. Твердження величі подвигу окремого чи героя цілого колективу є вираженням героїчного пафосу, причому дії чи героя колективу відрізняються вільною ініціативою і спрямовані доздійснення високих гуманістичних принципів. Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини позаособовим ворожим обставинам.

41. Героїка як вид пафосу

Героїка — художній прийом, заснований на значній перевазі персонажів над звичайною людиною. У центрі уваги у цьому жанрі знаходяться яскраві постаті, чиї вчинки зможуть змінити хід будь-якої важливої події, незалежно від інших перемін. Персонажі наділені певними можливостями, яких досить, щоб перемогти у конфліктах. Які передбачені сюжетом. Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну волю і незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.

42. Сентиментальний вид пафосу і його художня реалізація у творі

До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника.

43. Романтичний вид пафосу і його художня реалізація у творі

Велике значення в мистецтві XIX-XX століть придбав романтичний пафос, за

допомогою якого затверджується значущість прагнення особистості до універсального ідеалу, що передбачається емоційно.

44. Гумор та сатира як вид пафосу

Загальною естетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного. Комічне - це форма життя, що претендує на значущість, але історично зжило свій позитивний зміст і тому зухвалий сміх. Комічні протиріччя як об'єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені чи сатирично гумористично. Гнівне заперечення соціальне небезпечних комічних явищ визначає цивільний характер пафосу сатири. Глузування над комічними протиріччями в морально-побутовій сфері людських відносин викликають гумористичне відношення до зображуваного. Глузування може бути як заперечливої, так і стверджуючої зображуване протиріччя. Сміх у літературі, як і в житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: посмішка, глузування, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.

45. Композиція літературного твору

Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата. Композиція виражає взаємини, взаємозв'язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів зображених подій, розділів твору; способів зображення і компонування художнього світу (розповідь, оповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер'єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб'єктів художнього твору (автора, розповідача, оповідача, персонажів). Композиція завершеного художнього твору — наслідок творчого компонування як основного механізму створення художнього світу, який певним чином корелює з дійсним світом (по-своєму в натуралізмі, реалізмі, романтизмі, символізмі тощо). Композиція кожного твору індивідуальна, її типові особливості треба подавати з урахуванням своєрідності літературних напрямів, стильових течій, жанрових пластів. Теоретично в загальних рисах окреслюються певні спільні підходи до розуміння функцій композиції у творах літератури. На тематичному рівні композиція з хаосу, плину подієвого матеріалу вибирає, розташовує окремі епізоди, відводить їм певне місце, чергує реальне з уявним, фантастичним. Просторово-часова послідовність завдяки компонуванню набирає принципового значення, будується або тільки згідно з причинно-наслідковими залежностями, або враховує авторське бачення (чи його сваволю). Відтак постає питання про персонажів, їх кількість, порядок і способи введення у твір, роль в описаних подіях, групування у конфліктах, взаємини між персонажами, їхню типовість (винятковість), ставлення до прототипів. Все це становить вагомий пласт у композиції епічних і драматичних творів. З погляду композиції цілісного художнього твору важливим є те, як і чому автор добирає саме такі типи, а не інші, у якому співвідношенні вони перебувають, як вступають у конфлікт (драма) чи живуть у гармонійній злагоді (ідилія) тощо. Для розуміння своєрідності композиції твору важливо зауважити композиційну домінанту, яку складає або центральна постать, або головний конфлікт, або місце дії, до яких прямо чи опосередковано мають певне відношення всі інші компоненти композиції. У мережі цих відношень виявляється композиційно-інтегральна роль наскрізних повторів, зіставлень, протиставлень, через які реалізується динаміка художнього образу цілісного твору і образів-персонажів: кожен з образів виникає поступово в процесі читання тексту і перебудовується під впливом сприйняття наступних компонентів композиції твору (див.: Антиципація; Літературно-художній образ).