Протистояння між реформаторськими і консервативними силами в кпрс

Комуністична партія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Партійне керівництво ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації. Усе це призвело до послаблення позицій КПРС (КПУ) у суспільстві, викликало глибоку кризу партії. Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Критично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації партії утворили Демократичну платформу в КПУ. їхньою вимогою був вихід КПУ зі складу КПРС, проведення політики в інтересах українського народу. Однак керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Москву.

Виникнення багатопартійності

У 1990 р. після ліквідації ст.6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України Постанови “Про порядок реєстрації громадських об’єднань” починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія — УРП (на базі Української Гельсинської Спілки). Усього ж у 1990-1991 pp. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них — Демократична партія України, “Партія Зелених” України, партія Демократичного Відродження України (виникла на базі Демократичної платформи КПУ), Ліберально-Демократична партія та інші. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чітко визначеної ідеології та соціальної бази. Та, все ж таки, їхня поява і діяльність, безумовно, прискорювали політизацію суспільної свідомості, створювали передумови для здобуття суверенітету і незалежності України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад.

Новий український парламент

Демократичний блок, очолюваний Рухом, (до блоку увійшли 43 громадські організації та групи) домігся значних успіхів. Він здобув 1/4 мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. Монополія КПУ на владу похитнулася.

Демократичні сили у Верховній Раді створили парламентську опозицію — Народну Раду (125 осіб) на чолі з І.Юхновським. Народній Раді протистояла прокомуністична більшість (300 депутатів), яку очолив О.Мороз.

Проголошення державного суверенітету

Та саме при такій розстановці політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація проголосила невід’ємне право українського народу на самовизначення, верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території.

Історичне значення Декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Проголошення незалежності України

Спроби кремлівської верхівки зберегти радянську імперію

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Було утворено Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили “врятування єдиної держави”.

З усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Уже 19 серпня ЦК КПУ розіслав на місця директиву про необхідність активної підтримки заколоту.

Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому.