
- •Органогенез - первинний та дефінітивний. Диференціація та інтеграція у розвитку.
- •2. Стадія дефінітивного органогенезу.
- •4. Диференціація у розвитку. Етапи диференціації.
- •7. Цілісність онтогенезу.
- •1. Стадія первинного органогенезу.
- •2. Стадія дефінітивного органогенезу.
- •3. Експериментальні аспекти раннього ембріонального розвитку. Поліпотентність (тотіпотентність), уніпотентність і детермінація клітин.
- •4. Диференціація у розвитку. Етапи диференціації.
- •5. Механізми диференціації клітин в онтогенезі:
- •6. Фактори клітинної диференціації.
- •7. Цілісність онтогенезу.
4. Диференціація у розвитку. Етапи диференціації.
Організм людини утворений величезною кількістю клітин (~1014), які утворюються в онтогенезі лише від однієї клітини - зиготи. Протягом 285 днів із зиготи завдяки поділу виникає 2x1012 клітин.
Клітини, які утворюються (бластоміри), спочатку схожі одна на одну, але далі у ході розвитку між ними виникають відмінності.
Виникнення в ході онтогенезу біохімічних, фізіологічних, морфологічних та інших відмінностей між спочатку однорідними клітинами та їхніми об'єднаннями називається диференціацією (диференціровкою).
Одні клітини набувають здатності до скорочення (м'язові), інші - до виділення секрету (залозисті), треті - до проведення імпульсу (нервові) і т.д.
В основі диференціації лежать:
- відмінності цитоплазми ранніх бластомеров як наслідок явища овоплазматичної сегрегації;
Овоплазматичною сегрегацією називають виникнення локальних відмінностей у властивостях цитоплазми яйцеклітин, яке здійснюється в періоди росту та дозрівання овоциту.
Вона лежить в основі початкової диференціровки зародка - ділянки цитоплазми зиготи (успадковані від яйцеклітини), які розрізняються за своїми властивостями, попадають у різні бластоміри. Їхня взаємодія з однаковими за своїми потенціями ядрами і приводить до диференціальної активації генів у ядрах різних бластомерів;
- клітинна індукція - специфічні впливи сусідніх клітин.
Вважають, що вирішальну роль у визначенні форми клітин, а також у рухах у ході диференціровки та здатності до з'єднання одна з одною відіграють цитоскелет і глікокалікс клітин.
Молекулярно-генетичною основою диференціації є активність специфічних для кожного типу клітин (для кожної тканини) генів.
Всі соматичні клітини організму мають однаковий набір генів, однак у кожній окремій тканині активна лише частина генів, відповідальних за диференціровку в даному напрямку.
Функціонування тільки певних генів приводить до синтезу відповідних білків, які визначають диференціровку. Роль факторів диференціровки зводиться, таким чином, до виборкової активації («вмикання-вимикання») цих генів.
Диференціація – це детермінований, тобто визначений і незворотній процес.
Етапи онтогенетичної диференціації клітин. Умовно можна виділити 3 етапи диференціації клітин, у ході якої змінюється ступінь їхньої детермінованості.
1 етап - етап тотіпотентності (збереження рівноспадковості) клітин.
Бластоміри видів з радіальним типом дроблення зберігають тотіпотентність протягом декількох поколінь клітин (у гідромедузи до стадії 32 бластомерів, кожний з яких може розвиватися у повноцінний організм).
У людини випадки народження 2-4 однояйцевих близнюків свідчать про тотіпотентності клітин на стадії 2-х та 4-х бластомерів.
На більш пізніх стадіях клітини (бластула) втрачають тотіпотентність, зберігаючи, однак, здатність до перевизначення (трансдетермінації) шляху подальшого розвитку. Тотіпотентність змінюється на однозначну детермінованість поступово.
На 2-ому етапі (проміжному ) - етапі залежної диференціровки - клітинний матеріал здатний до трансдетермінації.
Експлантація зачатка органа, який перебуває на другому етапі диференціровки, у нетипове оточення приведе до зміни ходу його диференціровки (трансдиференціровки).
Наприклад, пересаджена в ектодерму ділянка мезодерми амфібій розвивається надалі як ектодерма. Згодом можливість розвитку у декількох напрямках різко звужується через каналізацію розвитку.