10

Модуль 2

ЛЕКЦІЯ 2 ТЕХНОЛОГІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНИМ ПЕДАГОГОМ ДІАГНОСТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ

ПЛАН

1. Сутність соціально-педагогічної діагностики;

2. Соціальний діагноз як головна умова успішної діяльності соціального педагога

Література:

1. Завацька Л.М.Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Видавничий дім «Слово», 2008. – 240с.

2. Карпенко О.В. Професійне становлення соціального працівника. Навчально-методичний посібник. – К.: ДЦССМ, 2004. – 164 с.

3. Краснова Н.П., Харченко А.П. Методика роботи соціального педагога. Навчальний посібник для студентів педагогічного університету. Частина 3. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – 292 с.

4. Методи та технології роботи соціального педагога / Автори-укладачі: С.П.Архипова, Г.Я.Майборода, О.В.Тютюнник. Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. - 496с.

5. Никитина Н.И. Методика и технология работы социального педагога: учеб. пособие для студентов пед. училищ и колледжей, обучающихся по специальности «Соц. педагогика» /Н.И. Никитина, М.Ф. Глухова. – М.: Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2007. – 399 с. – (Для средних специальных учебных заведений).

6. Паскаль О.В. Технології соціально-педагогічної діяльності. Навчальний посібник – Харків: Бурун Книга, 2011, - 288 с.

7. Сорочинська В.Є. Організація роботи соціального педагога: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2011. – 198 с.

8. Социальная работа: Теория и организация: Учеб. пособие /П.П. Украинец, С.В. Лапина, С.Н. Бурова и др.; Под. ред. П.П. Украинец. – Мн.: Тетра Системс, 2005. – 288 с.

9. Технология социальной работы.:Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред.. И.Г.Зайнышева. – М.: Гуманит. изд.центр ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

10. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – 2-е изд., стереотип. М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 272 с.

11. Шевців З.М. Основи-соціально-педагогічної діяльності. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 248с.

1. Сутність соціально-педагогічної діагностики

Діагностика у діяльності соціального педагога займає центральне місце, оскільки від встановлення соціального діагнозу залежить розв'язання проблеми, а відтак надання необхідної допомоги. З метою отримання необхідної інформації соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, адаптуючи їх до власної діяльності. Тому соціальний педагог повинен володіти основними методичними прийомами соціологічного, психологічного і медичного дослідження. Адже він діагностує розвиток особистості дитини в соціумі, особливості впливу цього середовища на соціалізацію дитини, її позитивні та негативні можливості, а лише потім проектує діяльність.

Характеристика складових соціально-педагогічної діагностики

Медична діагностика - це процес встановлення медичного діагнозу, тобто судження про характер і сутність хвороби клієнта. Соціальний педагог на основі медичного діагнозу повинен визначити стан клієнта та його можливості до самообслуговування. Він не робить медичного висновку про характер і суть захворювання, а лише проектує можливі педагогічні наслідки захворювання, які його супроводжують. Наприклад, у випадку діагнозу цукровий діабет у дитини виражені дратівливість, висока емоційна реактивність, неврівноваженість, уразливість тощо; при захворюванні травного тракту (виразка шлунку, гастрит та ін.) - характерні конфліктність, істеричні реакції, образливість, стурбованість тощо; у разі бронхіальної астми - напад ядухи може спровокувати емоційне напруження; хворі із вадами серцево-судинної системи (міокардити) - емоційні, вразливі, плаксиві. Психологічна діагностика - це вимірювання індивідуальних якостей особистості та інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу. Соціальний педагог на основі психодіагностики може виявити фактори ризику, які провокують психічне захворювання. Наприклад, низьку рухову активність, підвищений інтерес до проблеми, неадекватні реакції, негативне ставлення до навчання, залежність від ситуації, неке-рована поведінка, підвищений інтерес до сексуальних проблем тощо. Соціальна діагностика - це процес виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємовідносин у суспільстві, які характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, моральний та санітарно-екологічний стан, з метою встановлення соціального діагнозу. Педагогічна діагностика - вивчення особистості учня і колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання. Педагогічна діагностика оцінює дитину в порівнянні з освітніми нормами, які визначені державним стандартом освіти: законом "Про освіту", концепціями навчання і виховання у загальноосвітніх закладах, обсягом знань, передбачених навчальними програмами галузей знань та іншими нормативними документами. Соціальний педагог не повинен використовувати готових педагогічних оцінок, а повинен реабілітувати дитину в очах інших. Діагностика в соціально-педагогічній діяльності поділяється на: 1) етимологічну діагностику - збір даних про соціально-психологічний характер виховного мікросоціуму; особливостей педагогічного процесу і сімейного виховання;

2) симптоматичну діагностику - вивчення індивідуальних характеристик особистості. Соціально-педагогічна діагностика - процедура виявлення, спеціально організований процес отримання інформації про вплив на особистість і соціум різних факторів з метою виявлення причин відхилень в індивідуально-психологічних якостях особистості, соціально-педагогічної занедбаності чи неблагополуччя і на основі узагальнених даних виставити діагноз та спроектувати соціально-педагогічну діяльність, визначити вид допомоги.

Предметом соціально-педагогічної діагностики є особливості розвитку важкої життєвої ситуації людини, її поведінка і діяльність, резервні можливості особистості та сім'ї. Важка життєва ситуація - це втрата особистістю можливості самостійно реалізувати свої потреби під впливом суб'єктивних і об'єктивних факторів і розв'язати проблему. При дослідженні важкої життєвої ситуації соціальний педагог враховує:

- об'єктивні фактори - несприятливі економічні умови проживання; військові дії та конфлікти; смерть одного із близьких людей; наслідки екстремальних ситуацій (пожар, терористичні акти); низький матеріальний рівень забезпечення сім'ї;

- суб'єктивні фактори - можливість клієнта чинити опір проблемі; відсутність відповідальності за свої вчинки; антисоціальні норми і цінності, на основі яких клієнт вибудовує стосунки із оточуючими людьми; конфліктні стосунки з родиною тощо.

Типові проблеми, які стають причиною індивідуального дискомфорту:

- проблеми із здоров'ям;

- конфлікти;

- сімейне неблагополуччя; - насильство;