1.4. Підприємець – головна фігура

економічного процесу

Усі трактування поняття “підприємець”, наведені в економічній літературі в різний час і різними авторами, завжди акцентували увагу на характерних якостях підприємців, які

вирізняли їх серед інших людей.

1) Річард Кантільйон (1725): “Підприємець – це людина,

яка діє в умовах ризику”;

2) Френсіс Уокер (1876): “Слід розуміти тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям”;

3) Йозеф Шумпетер (1934): ”Підприємець – це новатор, який розробляє нові технології”;

4) Роберт Хізрич (1985): ”Підприємець – це людина, яка витрачає весь необхідний час та сили на процес створення чогось нового, що має вартість, приймає на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим”.

З точки зору М. Вебера, для підприємця сама справа стає "необхідною умовою існування". Це, на думку автора, єдино вірна мотивація, яка виявляє ірраціональність образу життя, при якому Людина існує для справи, а не справа для людини. Але провідні підприємці не керуються подібними міркуваннями. "Ідеальному типу" підприємця не властиві розкіш і марнотратство, насолода владою. Підприємцю такого типу багатство "нічого не дає", хіба що ірраціональне почуття виконаного обов'язку в межах свого покликання. Капіталізму необхідно це служіння своєму "покликанню", сутність якого полягає в добуванні грошей: це свого роду установка стосовно зовнішніх багатств, настільки невіддільна від боротьби за економічне існування, що не може бути мови про який-небудь обов'язковий зв'язок між "хрестоматійним" способом життя і

цільним світоглядом. Незважаючи на те, що сучасний Веберові капіталізм і нинішній соціально орієнтований ринок розділяє великий часовий інтервал, протягом якого не раз встигли змінитися споживчі стандарти, психологічні і поведінкові стереотипи, мотиватори економічного поводження людей, "хрестоматійний" спосіб життя залишається для підприємців домінуючим. Це не означає, що типовий сучасний підприємець – фанат справи, відстороненої від його людського "его". Однак з не меншою впевненістю можна стверджувати, що й сьогодні "цілісний світогляд" замінює підприємцям потребу в "справі". І якщо названі Вебером мотиватори підприємництва здавалися багатьом людям на початку капіталістичної епохи незрозумілими і вартий презирства, то сьогодні склалася парадоксальна ситуація, коли аналогічне відношення до підприємництва спостерігається в більшості людей постсоціалістичної епохи. І в поєднанні цих світоглядних позицій немає нічого дивного. По-перше, нинішня люмпенізована свідомість не може й об'єктивно не готова піднятися до розуміння того, що ведучим мотивом, самоціллю підприємництва може бути множення багатства як самодостатній стимул, але не винятково індивідуальне користування його плодами, хоча як супутню мету останнє не можна заперечувати. По_друге, тотожність світовідчування людей феодальної і соціалістичної епох доводить правильність тези, що "нове" суспільство було феодальним соціалізмом. У цих суспільствах спостерігалися подібні риси:

1) майже ідентична соціальна стратифікація;

2) однакова люмпенізованість свідомості правлячої еліти і керованих мас, що виражається в неприйнятті тих, хто, будучи вільним і заможним, не ледарює, а займається активною економічною діяльністю;

3) однакове прагнення до вільного і ситого життя, бажання взяти більше, ніж дати;

4) безперспективність досягнення матеріального благополуччя за рахунок чесної праці;

5) наявність складної системи станово_номенклатурних привілеїв, що не мають прямого зв'язку з результатами праці;

6) вилучення підприємництва з числа факторів, що сприяють індивідуальному благополуччю і суспільному визнанню. Ця подібність свідчить, що має бути болісне "ламання" свідомості, не здатної сприймати навіть абстрактного підприємця як ключову фігуру економіки.

Відомий вчений_економіст Б. Карлоф вважає, що підприємець – це людина, здатна зрозуміти структуру потреб і сполучати це розуміння зі знаннями в області управління виробництвом. Підприємець здатний творчо вирішувати завдання погодження потреб з ресурсами, має капітал, енергію і несе витрати, необхідні для організації справи. Отже, підприємець – це людина, яка своєю діяльністю сприяє поєднанню ресурсів землі, капіталу і праці, створює нові технології, товари, продукти, форми організації виробництва; приймаючи рішення вона завжди йде на певний ризик. Тому для формування у людей нового мислення необхідно дати чітке уявлення про зміст основних понять, які безпосередньо пов’язані з новими явищами, процесами та подіями, викликаними ринковою перебудовою усього господарського механізму країни. Підприємницька діяльність вимагає від людини певних якостей, оскільки грунтується на необхідності виявлення творчих здібностей, таланту, розуму та кмітливості, а також широти мислення й знань. Тому успіх у підприємництві пов’язаний з особистими якостями підприємця, основними з яких є:

● Пошук можливостей та ініціативність.

● Сміливість і наполегливість.

● Готовність до ризику.

● Орієнтація на ефективність та якість.

● Уміння вступати у ділові контакти.

● Цілеспрямованість.

● Бажання бути інформованим.

● Незалежність та самостійність.

Підприємці на ринку не діють навмання. Незважаючи на

притаманну їм невизначеність в кожній конкретній ситуації, в загальному результат підприємницької діяльності може бути визначеним з певним ступенем ймовірності. Інша справа, що, виступаючи в якості законів – тенденцій, економічні закони залишають для підприємців в кожному конкретному випадку певну свободу, в межах якої останній має достатньо широкий вибір альтернатив при прийнятті рішень. Отже, результатом проведеного аналізу щодо визначення

характерних ознак підприємця може стати наведення взаємопов’язаних функцій, притаманних йому, а саме:

● підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів, землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва;

● підприємець – це новатор, який прагне впроваджувати нові продукти, технології, форми організації бізнесу;

● підприємець – це людина, яка йде на ризик.

Загальна типологія підприємницької діяльності, тобто її розчленування на окремі структурні елементи та їх групування в певні блоки за суто змістовою характеристикою, поділяється на виробничу підприємницьку діяльність, до складу якої входить традиційна (класична) підприємницька діяльність, традиційне (класичне) підприємництво з частковою інновацією та інноваційна підприємницька діяльність. При цьому підприємницька діяльність може бути основною і допоміжною. Практика господарювання дає багато прикладів того, що виробнича підприємницька діяльність може мати основний або допоміжний характер. Основними прийнято вважати ті види підприємницької активності, результатом яких є виробництво готової до кінцевого споживання продукції. Але поряд з виробничою підприємницькою діяльністю варто виділити й посередницьку – як самостійний вид. Головною метою цього виду підприємництва є інтегрування економічних інтересів виробників і споживачів. Люди, які прагнуть стати підприємцями не завжди враховують, що підприємництво – це не хобі, статус підприємця не може ототожнюватися з «членством» у якомусь суспільному, соціальному чи економічному об'єднанні. Щоб стати підприємцем, необхідно поряд з певними індивідуальними особливостями мати знання, уміння і навички, необхідні для успішної орієнтації й ефективної діяльності в ринковому середовищі. Саме такий підхід до визначення статусного положення підприємця дозволить вирішити завдання, що заплановані в програмах розвитку підприємництва (починаючи від програм міського, обласного рівня і закінчуючи державними). Одним із чинників, що визначають успішність підприємницької діяльності, є наявність у потенційних підприємців певного комплексу індивідуально_психологічних властивостей, якостей, здібностей. У цьому зв'язку актуальним виявлення людей, здатних займатися підприємницькою діяльністю. Вирішенню цього завдання сприяє створення в центрах зайнятості відділів психологічного добору. В цих структурних підрозділах повинні працювати професійні психологи, які шляхом використання спеціальних методик будуть визначати основні індивідуально_психологічні особливості особистості, типологію її поводження, коефіцієнт інтелектуального розвитку і т. ін. Для того, щоб такий процес був дієвим, варто виходити з особливостей мотивації кожної людини, зміст якої можна визначити наступною тезою: для того, щоб людина щось опанувала, вона повинна або дуже захотіти це зробити, або усвідомити необхідність виконання тієї чи іншої дії. Якщо цю тезу прийняти як вихідну, то логічно буде зробити наступний умовивід: для того, щоб людина захотіла опанувати системою економічних знань, вона повинна мати в цьому нагальну потребу. Така необхідність виникає, як правило, тоді, коли, займаючись тим чи іншим видом підприємницької діяльності, на певному етапі або в результаті складної екстремальної ситуації підприємець чітко усвідомить той факт, що “будь він розумнішим на початку.., знай він про це раніше...”, цього б не сталося. Дуже часто таке запізніле розуміння не може попередити катастрофу, що наближається. Щоб цього не сталося, як стверджують вчені_теоретики, необхідно, щоб формування системи знань випереджало формування умінь і навичок, а також практичну діяльність. Раніше таку підготовку забезпечували державні навчальні заклади (близько 150 вузів, 800 середніх спеціальних навчальних закладів і кілька десятків інститутів підвищення кваліфікації). Останніми роками з'явилися недержавні навчальні заклади, які пропонують курси з менеджменту, маркетингу, бухгалтерського обліку, основ бізнесу й іншої фахової підготовки необхідної для підприємців. Що стосується початкової підготовки до підприємництва, то, на думку Ю. Клочко і Т. Черняк, треба розрізняти дві категорії людей, що приходять у малий бізнес: власники і (або) менеджери і фахівці з окремих функцій (бухгалтер, постачальник, інженер). Для фахівців другої категорії в Україні є досить можливостей одержати диплом або пройти короткострокову підготовку на курсах чи в школах бізнесу. У кожній області є кілька коледжів та університетів державної системи, у багатьох областях діють ліцензовані недержавні навчальні заклади. Окремої спеціалізації з малого бізнесу в державних навчальних закладах немає, однак загальна підготовка, яку отримують студенти з економіки та управління дозволяє їм після закінчення навчального закладу працювати в якості функціональних фахівців і в малому бізнесі. Інша ситуація спостерігається при вирішенні питання щодо підготовки бізнесменів першої категорії. Державні навчальні заклади цим не займаються, недержавні працюють на платних умовах, тому зацікавлені в підготовці фахівців, що користуються масовим попитом бухгалтерів, банківських працівників, податкових інспекторів, торгових агентів тощо. Є окремі приклади діяльності шкіл бізнесу і курсів, які прагнуть організувати підготовку приватних бізнесменів спеціально для малого бізнесу. Але питання полягає в іншому: як досягти того, щоб правомірність цього висновку стала усвідомленою необхідністю для всіх, хто бажає займатися підприємницькою діяльністю і має для цього вихідний капітал. Відповідь на це запитання, на нашу думку, криється у використанні механізму примусу. Кожний, хто хоче займатися підприємницькою діяльністю, повинний буде разом з іншими необхідними документами, наявність яких передбачено нормативами, пред'явити документ, який підтверджує одержання ним знань з основних економічних дисциплін. Саме такий спосіб використання мотиваційного механізму примусу дозволить істотно змінити ставлення до необхідності отримання системи знань в області малого бізнесу і підприємництва, сприятиме формуванню установки на професіоналізм. Підвищення професійного рівня підприємців приведе до нового, більш якісного рівня розвитку підприємництва в Україні.

Запитання для контролю засвоєння знань

1. У чому полягає зміст підходу Р. Кантільйона до визначення поняття “підприємець”?

2. Який вклад зробив Й. Шумпетер в розвиток теорії підприємництва?

3. Охарактеризуйте особливості підприємницької діяльності як особливої форми економічної активності.

4. Як трактується підприємницька діяльність у відповідності з Законом України «Господарський кодекс України» ?

5. У чому полягають відмінності у визначенні підприємницької діяльності в Законі України «Господарський кодекс України» порівняно з попередніми визначеннями?

6. Які проблеми притаманні підприємництву в Україні?

7. Якими чинниками обумовлюється розвиток підприємницької діяльності?

8. Чи тотожні, на Ваш погляд, поняття «малий бізнес» і «підприємництво»? Обґрунтуйте свою відповідь

9. Що може бути об’єктом підприємницької діяльності?

10. За якими критеріальними ознаками розподіляються суб’єкти підприємницької діяльності?

11. Як Ви розумієте поняття «вуличне підприємництво»?

12. Охарактеризуйте головні функціональні сфери підприємницької діяльності.

13. Які права та обов’язки мають підприємці у відповідності до вимог чинного законодавства?

14. У чому полягає економічна свобода підприємців?

15. Які умови забезпечують підприємницьку діяльність?

16. Дайте порівняльну оцінку визначення поняття «підприємець» за підходами різних вчених. У чому полягає суттєва різниця у їхніх поглядах?

17. Яка модель поведінки, на Ваш погляд, характерна для підприємця в Україні?

Розділ 2

ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР