1.3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності в ринковій економіці

В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавчо цю діяльність заборонено. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад працівники фінансових органів, податкової інспекції. Отже, суб’єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, що володіють різними формами власності, а також громадяни іноземних держав, а саме:

● власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик та під свою економічну й юридичну відповідальність;

● колективи підприємців та підприємницькі асоціації;

● працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій засадах;

● державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками операцій (надання урядових замовлень підприємцям). Державні структури можуть мати й непрямий вплив на суб’єктів ділових стосунків, будучи гарантами здійснення законного бізнесу. Залежно від юридичного статусу підприємницька діяльність може здійснюватись:

● зі створенням юридичної особи

● без створення юридичної особи

Підприємницька ідея тісно пов’язана з об’єктом підприємницької діяльності.

Об’єкт підприємницької діяльності – це товар, продукт, послуга, власне, те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання. Зміст визначення підприємницької діяльності передбачає наявність права підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Згідно зі ст.43, 44, 45 і 49 Господарського кодексу України, визначено права і обов’язки підприємців, групування яких представлено на рис. 1.5. Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження для певних осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Господарським кодексом України передбачено обмеження та призупинення діяльності суб'єкта господарювання, а саме:

● разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог;

● у випадку, коли підприємство (торгівлі чи громадського харчування) неодноразово допустило реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушує встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг чи умови зберігання і транспортування товарів;

● у випадках і порядку, передбачених законом, коли не відповідає вимогам нормативних актів.

З гідно з Господарським кодексом України, суб’єктами підприємницької діяльності є державні комерційні підприємства (Рис. 1.6). Безумовно, наявність елементів самостійності, новаторства в підприємницькій діяльності не викликає заперечень: пошук і реалізація нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, здійсненні нововведень є одним із суттєвих в ознаках підприємництва.

Але їх не можна вважати спонукальним мотивом господарювання. В той же час і прибуток не в усіх випадках є самостійним: в певних ситуаціях він може набувати різних форм (наприклад, максимізація обсягів продажу або економічного зростання), однієї умови – певній нормі прибутку.

На сьогодні в Україні підприємництво набуває все більшої ваги. Саме цей напрям економічного розвитку стає предметом дослідження не тільки науковців, а й тих, кого цікавить можливість практичного впровадження ідей, пов’язаних з різними аспектами підприємницької діяльності. У зв’язку з цим доцільно буде розподілити всіх, хто цікавиться цією проблемою, на дві групи. Перша група – це вчені та практичні працівники, які розглядають можливості розвитку підприємницької діяльності в Україні в контексті загальних трансформаційних процесів, які відбуваються сьогодні в нашій державі. Вони планують свою діяльність та виходять з різноманітними пропозиціями, керуючись стратегічним принципом планування, орієнтуючись на майбутнє.

До другої групи можна віднести всіх, хто безпосередньо займається підприємницькою діяльністю або усвідомлено підтримує її розвиток, виходячи з суто індивідуальної мотиваційної спрямованості, аналізуючи той соціально_економічний стан, який притаманний нині нашій державі. Підприємництво як особлива функція господарських суб’єктів для економічної науки не є чимось новим. Воно завжди супроводжується науково-технічною, організаційною і комерційно_економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань, зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки. При цьому варто звернути увагу на той факт, що підприємницька діяльність забезпечує успіх тільки тоді, коли виконуються певні умови (Рис.1.7). Організаційний механізм здійснення підприємництва в умовах переходу до ринкової економіки викладено в законі України “Господарський кодекс України”. Відповідно до нього підприємство здійснюється на основі декількох принципів. Основним є економічна свобода. Вона важлива як для підприємця, так і для виробника. Економічна свобода означає, що кожен має право розпочати й закінчити економічну діяльність. Ця свобода не гарантує підприємцю успіх його справи через те, що покупець також має економічну свободу. Економічна свобода підприємців й економічна свобода споживачів тісно пов’язані між собою. Наступними принципами є:

● вільний вибір діяльності;

● залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб;

● самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів вироблюваної продукції;

● встановлення цін відповідно до законодавства;

● вільне наймання робітників;

● залучення й використання матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не обмежене законодавством;

● вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

● самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;

● використання підприємцем належної йому частки виручки на свій розсуд.

Ці принципи знаходяться у розвитку, взаємодіють між собою й відображають відносини, що склались у суспільстві на даний період.