2. Професійно-посадова структура

Професійно-посадова структура – це поділ зайнятого населення за ознаками характеру та змісту праці. Зайняте населення є економічно активною частиною суспільства, це працевлаштоване населення, люди, що мають роботу, працюють і отримують прибуток, заробіток, грошову або натуральну винагороду. Професійна ознака може зберігатися певний час за людиною, яка з тих чи інших причин не працевлаштована, але раніше отримала професійну освіту або вже працювала у народному господарстві. Професійно-посадова структура є похідною від поділу праці у суспільстві. Примітивні суспільства не знали детального поділу праці й відповідно не мали розгалуженої професійної структури; сучасні суспільства "тримаються" на глибокому розподілу видів діяльності між окремими професійними групами. Наприклад, "Алфавитный словарь занятий", що був виданий в СРСР у 1978 році, містить 33 тис. найменувань професій; "Квалификационный справочник должностей служащих" (виданий НИИТруда 1976 р.) – 505 кваліфікаційних характеристик, з них: 206 – керівники, 218 – фахівці, 81 – технічні виконавці.

Професійно-посадова структура дуже рухома, вона постійно змінюється, що обумовлено науково-технічним прогресом, невпинним розвитком знарядь праці, виробництва. Старі традиційні професії зникають, натомість з'являються нові, сучасні. Наприклад, поява ЕОМ і масова комп’ютеризація "народили" такі популярні професії, як оператор ЕОМ, програміст, інженер з обслуговування обчислювальної техніки. Цей процес може мати різні суспільні наслідки: з одного боку, пришвидшується поступ в економіці, утворюються нові "робочі місця"; з другого – люди повинні перекваліфіковуватися, шукати собі нового заняття, може виникнути так зване структурне безробіття (є вільні робочі руки, але вони не придатні до нових видів діяльності).

Професійний поділ створює самостійну вертикальну вісь дифе­ренціації соціального простору; яку П.Сорокін розглядав як одну з трьох провідних ознак стратифікації у суспільстві. Кожна професійна й посадова групи посідають у соціальному просторі певну позицію. З нею пов'язані розподіл ресурсів, тобто економічне становище групи й владні повноваження, а також – престиж професії, соціальний статус. Останнє можна розглядати як узагальнюючий показник, він засвідчує, в якій мірі популярна в очах оточення та чи інша професія, або вид діяльності.

Престиж професії інтегрує усі інші чинники – умови праці, винаго­роду, її відповідність соціальним цінностям й нормам тощо. Методом масового соціологічного опитування можна досить точно визначити рівень престижу кожної професії або посади у порівнянні з іншими. Подібне дослідження було зроблене Інститутом соціології НАН України у серпні 1994 року. Всього опитано 1200 респондентів, що репрезентували усі верстви населення України. На рейтинг було виставлено 31 найменування професій і посад, кожна позиція з цього списку оцінювалася по п'ятибальній шкалі. Полюси шкали (крайні позиції) фіксували найвищий рейтинг (+1) і найнижчий (-1); проміжним пози­ціям – відповідали числові доповнення (+0,5) та (-0,5); нульова позначка свідчила про середній рівень престижу. За результатами підрахунків по кожній позиції був визначений індекс престижу, значення якого можуть коливатися від +1 до -1. Нарешті, професії були розташовані у порядку падіння престижу. Підсумки цієї роботи наведені у таблиці 3. Вони віддзеркалюють реалії ринкової економіки. Минули ті часи, коли перше рангове місце посідала посада секретаря обкому, а за нею йшла посада професора вузу.

Табл. 3.

Престиж професій серед населення України

Ранг	Професія	Індекс
1	Керівник банку	0,727
2	Міністр	0,721
3	Директор заводу	0,576
4	Підприємець	0,506
5	Комерсант	0,465
6	Депутат	0,455
7	Адвокат	0,440
8	Лікар	0,333
9	Бухгалтер	0,288
10	Вчений	0,245
11	Продавець	0,242
12	Журналіст	0,240
13	Викладач вузу	0,160
14	Фермер	0,146
15	Телемеханік	0,111
16	Агроном	0,091
17	Актор	0,073
18	Офіціант	0,063
19	Перукар	-0,008
20	Будівельник	-0,013
21	Художник	-0,019
22	Водій	-0,026
23	Учитель	-0,030
24	Військовий	-0,039
25	Швачка	-0,044
26	Ветеринар	-0,046
27	Медсестра	-0,060
28	Майстер годинникар	-0,066
29	Інженер	-0.147
30	Слюсар	-0,164

Сьогодні навіть бухгалтер у свідомості широких верств населення займає більш високе місце, ніж викладач вузу, військовий, або інже­нер. Щоправда, наведений список має суттєву ваду, бо реально існують не чисто професійні, а професійно-посадові групи. Наприклад, викладачі вузу реально розподіляються за посадами "асистент", "старший викладач", "доцент", "професор", "завідувач кафедрою", що мають різне соціальне становище і престиж.

Соціальний статус одного з членів сім'ї (частіше батька) може розповсюджуватися на всю родину, дітей. Це було дуже поширене у середньовіччі, в традиційному суспільстві. Люди однієї професії утворювали закриті для сторонніх організації, цехи; вони навіть селилися в містах окремо. Діти переймали професії батьків. Сьогодні ці стародавні традиції залишилися на згадку у назвах міських районів, вулиць, в прізвищах людей (Бондаренки, Коваленки, Кравчуки, Стельмахи, Гончаренки тощо).

Професійно-посадові групи, за визначенням П.Сорокіна, є куму­лятивними спільностями. Тобто, вони об'єднують людей не за однією простою ознакою, а за низкою критеріїв або первинних ознак. Останні відображають різні грані поділу праці, її характер та зміст. До первинних ознак професійної структури належить наступне:

1) рівень інтелектуальності – поділ людей на тих, хто зайнятий виключно розумовою працею, розумово-фізичною, переважно фізичною роботою;

2) кваліфікованість – показник складності праці, потреби у спе­ціальних знаннях та навичках, що поділяє людей на тих, хто зайнятий висококваліфікованою працею, кваліфікованою, некваліфікованою;

3) наявність організаторських функцій, тобто поділ на тих, хто переважно зайнятий організацією праці інших людей (організаторська праця), і на працюючих, що виконують виконавчі функції;

4)освіченість – розподіл зайнятого населення за групами відповідно до рівня освіти, що необхідне (бажане) для виконання професійних функцій;

5) технічна озброєність – поділ людей за ознакою використання технічних засобів у професійній діяльності, (ручна праця, механізована, автоматизована тощо);

6) галузева належність – розподіл зайнятого населенням за секторами економіки (сільське господарство, промислове виробництво, обслуговування) і за окремими галузями (машинобудівна промисловість, вугільна, легка промисловість тощо).

Згідно з цими ознаками, наприклад, професія слюсаря-інструментальника – це розумово-фізична висококваліфікована ручна виконавча праця, що потребує певного рівня загальної й фахової освіти й використовується у виробничій сфері. Первинні професійно-посадові ознаки є підставою для диференціації професій і рівня їх оплати. У розвинутих країнах передусім цінується висококваліфікована інтелектуальна (розумово-фізична) праця, що потребує високого рівня освіти. Професії офіціанта, таксиста, продавця, що були до певної міри популярні в СРСР, на Заході належать до нижчого класу. В Україні в умовах потужної економічної кризи першої половини 90-х років багато інтелектуальних професій "зазнали поразки", але це – тимчасове явище: в умовах ринкової економіки освіта, кваліфікація, інтелект є позитивними стратифікаційними чинниками.

Економічно активне населення в Україні складає 50% всього на­селення (у Західній Європі частка працевлаштованого населення ста­новить 40%). Але структура зайнятості у нас значно відрізняється від західних стандартів. По-перше, існує приховане безробіття. Особливість "українського безробіття", яка яскраво проявилася в першій половині, середині 90-х рр., полягає у тому, що робітники фактично не працюють, не отримують заробітку, але не отримують офіційного статусу “безробітний” через те, що виробництва формально не зачиняються і не проголошують себе банкрутами. Отже, люди нібито не втрачають професійного статусу. По-друге, значна частка населення зайнята у так званій "тіньовій" економіці, яка не контролюється фінансовими, податковими організаціями і не підвладна статистиці. Перехід працівника з офіційної до "тіньової" економіки у більшості випадків пов'язаний з пониженням професійного статусу, але нова професія дає реальний прибуток, що в умовах безробіття є вирішальним. По-третє, населення в Україні зайняте-переважно у виробничій сфері, що завжди було визначальною рисою мілітаризованої економіки соціалістичних країн. Навіть побіжний погляд на структуру зайнятого населення в Україні і розвинутих країнах світу (див. табл.4) підтверджує тезу, що у недалекому минулому перевага віддавалася виробничій сфері; важка промисловість домінувала над легкою, військо­во-промисловий комплекс – над цивільним тощо. Радикальні й швидкі зміни тут неможливі, але в найближчі роки можна чекати перерозподілу зайнятого населення України на користь сфери обслугову­вання.

Табл.4.