
- •Тема 9. Система органів державної влади в україні (2 год.)
- •Література:
- •Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні.
- •Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
- •Кабінет Міністрів України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
- •Інститут президентства в Україні: етапи становлення. Порядок взаємодії з іншими органами влади.
- •Політична реформа в Україні: пріоритети та перспективи.
- •Структура органів державної влади згідно президентського законопроекту внесення змін до Конституції № 3207
Тема 9. Система органів державної влади в україні (2 год.)
Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні.
Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
Кабінет Міністрів України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
Інститут президентства в Україні: етапи становлення. Порядок взаємодії з іншими органами влади.
Політична реформа в Україні: пріоритети та перспективи.
Література:
Авер'янов В. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: ІнЮре, 1997. – 48 с.
Андрійко О. Державний контроль в Україні. – К., 1999. – 48 с.
Бурчак Ф. Президент України. – К.: Ін Юре, 1997.
Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № 1. – С. 34-38.
Веніславський Ф. Роль Президента України в механізмі забезпечення взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади // Нова політика. – 1998. – № 1. – С. 7-11.
Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. пр. / Кол. авт.; наук. кер. Н.Р. Нижник. – К.: УАДУ, 2000. – 224 с.
Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; відпов. ред. проф. Н.Р. Нижник. – К.: УАДУ, 1997. – 448 с.
Журавльова Г. Витоки українського парламентаризму // Віче. – 1998. – № 6. – С. 135-140.
Журавльова Г. Поділ влади в сучасній Україні (Проблеми теорії та практики) // Право України. – 1998. – № 11. – С. 23-25.
Кампо В. Українські реформи: політика і право. – К., 1994. – 29 с.
Ковриженко Д., Замніус В., Котляр Д. Конституційна реформа: пошук балансу влади // Часопис “Парламент”. – 2003. - № 2. – С. 2-36.
Кривенко Л. Світовий досвід і утвердження парламентаризму в Україні // Віче. – 1996. – № 2. – С. 28-39.
Конституція України. – К., 1997. – 80 с.
Михеенко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. – 2000. –№ 8. – С. 24-28.
Нижник Н., Дуда А. Конституційно-правова основа діяльності та повноваження уряду України // Вісник Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – 1999. – № 1. - С. 57-68.
Плахотнюк Н. Інститут президентства в Україні: характеристика деяких складових елементів. – Вісник Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України. – 1997. – № 3-4. – С. 28-34.
Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К., 1999.
Реалії та шляхи розвитку парламентаризму в Україні: погляд експертів // Національна безпека і оборона. – 2003. – № 2. – С. 40 – 46.
Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. – К., 1998. – 364 с.
Шатіло В. Інститут президентства в системі державної влади України. – К.: Український центр політичного менеджменту, 2004. – 159 с.
*****
Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні.
28 червня 1996 р. – прийнята Конституція України /проілюструвати, з яких 15 розділів складається/.
Головний принцип КУ – принцип верховенства права. Його сутність зводиться до наступних положень:
всі нормативно-правові акти повинні прийматися відповідно до КУ;
норми КУ є нормами прямої дії (зокрема, громадяни України можуть звертатися до суду безпосередньо на підставі КУ для захисту своїх прав і свобод);
нормативні акти, які суперечать КУ, втрачають свою силу.
У КУ визначено орієнтири українського державотворення:
загальна характеристика держави;
статус центральних та місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування;
механізм стримування та противаг між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади.
Ідея розподілу влад (Ш.Монтеск’є «Про дух законів», 1748) реалізована в КУ.
Законодавча влада представлена ВРУ – єдиним органом законодавчої влади в Україні (Розділ 4 «ВРУ»).
Виконавча влада (Розділ 6 «КМУ. Інші органи виконавчої влади») представлена КМУ та місцевими державними адміністраціями (обласні, районні, міст Києва та Севастополя).
Судова влада (Розділ 8 «Правосуддя») включає:
суди конституційної юриздикції (це – Конституційний Суд України з 18 суддів);
суди загальної юриздикції:
Верховний Суд України (вища касаційна інстанція з питань застосування законодавства);
Вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський та Вищий арбітражний суди);
Касаційний суд (касаційна інстанція, розглядає справи, визначені процесуальним законодавством);
Апеляційні суди і Апеляційний Суд України (розгялдає апеляції на рішення судів першої інстанції);
Місцеві суди (районні, міські, військові);
Суди присяжних (функціонують у загальних апеляційних судах, розглядають справи, визначені процесуальним законодавством).
У системі судової влади діє і Вища Рада юстиції (20 членів), яка вносить подання на призначення і звільнення судів, накладає дисциплінарні стягнення на судів, розглядає скарги судів і прокурорів тощо.
Спільні дії та взаємний контроль органів законодавчої та виконавчої гілок влади України передбачається в таких сферах:
в законодавчому процесі (ВРУ приймає закони, Президент підписує або ж накладає вето);
в бюджетному процесі (бюджет затверджує ВРУ, КМУ пропонує проект бюджету та звітує по його виконання);
в кадровій політиці (при назначенні на ключові посади в державі; до прикладу, згода на призначення Президентом прем’єр-міністра, Генерального прокурора, Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду держмайна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення і т.д.);
у визначенні основних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики України (ВРУ приймає рішення про схвалення програми діяльності КМУ, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, які репрезентує КМУ та Президент);
у достроковому припиненні повноважень (Президент може припинити повноваженні ВРУ, якщо протягом 30 днів чергової сесії не розпочались пленарні засідання; Президент приймає рішення про відставку уряду, після висловлення вотуму недолвіри уряду з боку парламенту; ВРУ в свою чергу може інціювати імпічмент Президента (с. 111 КУ) більшістю від конституційного складу ВРУ, а 2/3 приймає рішення про звинувачення Президента України, далі не менш як ¾ після отримання висновку КСУ приймає рішення про усунення Президента з поста).
Отже, вагомою є роль системи стримувань і противаг у взаємодії між органами державної влади в Україні. Саме КУ проектує інтеграційний механізм (узгоджувальні процедури і інститути, а також механізми співпраці у здійсненні тих чи інших функцій держави) та систему взаємного контролю трьох гілок влади в Україні.