6. Дайте характеристику розрахунково-аналітичним методам оцінки цінових ризиків.

Розрахунково-аналітичні методи. Оцінюють рівень цінового ризику в залежності від значень планових показників господарської діяльності. Залежно від того, по витратним чи прибутковим показникам оцінюється ціновий ризик до них відносять наступні методи:

o метод аналізу доцільності витрат;

o аналітичний метод.

Метод аналізу доцільності витрат. Розрахунок цінового ризику базується на врахуванні показників фінансової стійкості підприємства. Балансова модель фінансової стійкості розраховується за наступною формулою:

F + Z + R^d = D + K + R^k ,

де F – основі засоби;

Z – обігові засоби;

R^d – дебіторська заборгованість та інші активи

D – джерела власних засобів;

K – кредити;

R^k – кредиторська заборгованість.

Якщо пасивна (права) частина моделі є більшою за активну і коректування ціни не відбувається, то продавець входить в зону цінових ризиків.

Аналітичний метод. Розрахунок цінового ризику базується на врахуванні прибутковості та ступеню безпеки бізнес-проекту. Оцінюються наступні показники:

- період окупності;

- чистий прибуток;

- рентабельність;

- ступінь виникнення ризиків, які пов'язані з реалізацією проекту.

Якщо дані показники є гіршими за нормативні, то доцільно від-коректувати ціни, інакше продавець ввійде в зону цінових ризиків.

7. Як розраховується ціновий ризик за методом експертних оцінок?

Метод експертних оцінок. Розрахунок цінового ризику базується на опитуванні фахівців та подальшій обробці отриманої інформації за допомогою параметричного методу. Спочатку формується пакет чинників цінового ризику. Потім кожному чиннику присвоюється вага,яка залежить від ступеню його впливу на можливість виникнення цінового ризику. Сума всіх ваг по всім чинника повинна дорівнювати одиниці. Далі кожному чиннику в залежності від присвоєної ваги по певній системі виставляється бал. При чому, чинник з найбільшою вагою отримує найбільший бал в обраній системі і навпаки. Можлива шкала експертних оцінок по десятибальній системі.

Ціновий ризик визначається як сума добутків балу кожного чинника на відповідну вагу:

Де, f – ціновий ризик;

n – кількість чиннику цінового ризику;

B_j – бал j чиннику цінового ризику, j = ;

W_j – вага чиннику j цінового ризику, j = .

= 1.

Чим ближче значення цінового ризику (f) до 1, тим менший ризик, а чим ближче до 10, тим - вищий. Весь простір цінового ризику від 1 до 10 розподілений на певні зони ризику.

8. Які засоби зниження ступеню цінового ризику відносяться до внутрішніх?

Внутрішні засоби зниження цінового ризику передбачають, що цим повністю займається саме підприємство. До внутрішніх засобів зниження ступеню цінового ризику відносять:

• лімітування цінових ризиків;

• диверсифікацію цінових ризиків;

• мінімізацію цінових ризиків;

• внутрішнє страхування цінових ризиків.

Лімітування цінових ризиків. Лімітування передбачає обмеження потоків (грошових, товарних, кредитних, інвестиційних), спрямованих у зовнішнє (по відношенню до підприємства) середовище. Лімітування застосовується банками при наданні позик, укладанні договору на овердрафт. Підприємства можуть застосовувати цей засіб під час продажу товарів у кредит, наданні позичок, при прийнятті рішень щодо визначення обсягу коштів, що спрямовуються на інвестування.

Диверсифікація - процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладання, які безпосередньо не зв’язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають в різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток. Диверсифікація дає змогу уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств замість акцій одного акціонерного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу і знижує рівень ризику. Диверсифікації, як одному із способів зниження ризику, присвячений сьомий розділ цього методичного посібника.

Мінімізація цінових ризиків. Передбачає наступний набір дій на випадок, коли ризиків неможливо уникнути повністю:

• використання гнучких цін в договорах с постачальниками;

• скорочення переліку форс-мажорних обставин в договорах з постачальниками;

• отримання від покупців гарантій при наданні споживчих кредитів;

• продаж дорогих товарів при наданні споживчих кредитів на умовах фінансового лізингу, який передбачає, що товари стають власністю покупця лише після повного розрахунку.