Тема 2. Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу
ЛЕКЦІЯ 1 (3).
1. Поняття і ознаки суспільства
2. Соціальні зміни як різновид соціальної динаміки
2. Соціальні інститути: структура, функції, види
3. Соціальні організації: сутність, типи, моделі
Питання 1. У сучасній соціології поняття суспільства розглядається подвійно. Найбільш давньою (1) є традиція дивитися на суспільство як на автономну, стабільну, самодостатню людську групу. Цей підхід, зокрема, втілюється у концепції “націй-держав” як актуальної форми існування більшості суспільств. Такі суспільства перестають бути анонімними і набувають звичних для людей назв, співпадаючих з етнонімами, назвами країн і держав (наприклад, “українське суспільство”, “німецьке суспільство” тощо). Національні держави своїм економічним, політичним, соціальним та духовним життям створюють необхідний для людини соціальний простір, а їх кордони чітко визначають його межі. Національні держави виникли порівняно нещодавно (більш докладно про це мова піде нижче), така форма існування суспільства співпадає з епохою індустріальних суспільств і модерну. Вважається, що для інтеграції критично важливими є лояльність і солідарність членів суспільства.
Інша (2) традиція визначення суспільства своїм корінням сягає творчості К. Маркса, Г. Зіммеля, В. Парето. Вони розглядали суспільство як систему соціальних відносин. Інтеграція тут виступає не синонімом згуртованості, а показником процесу взаємодій. Щільні зв’язки – ознака інтегрованості. Цей підхід відповідає теоретичним поглядам, згідно з якими момент взаємодії породжує суспільство, але він не визначає більш-менш чітко просторових меж суспільств. Ентоні Гідденс звертає увагу на те, що у сучасному світі усі суспільства (або їх члени) мають горизонтальні контакти, різноманітні зв’язки, що ускладнює визначення конкретних суспільств. Він пропонує теорію “барельєфного” суспільства. Останнє “барельєфно” виступає на тлі багаточисельних комунікацій. Важлива роль у цій теорії належить “просторово-часовим краям”, у яких інтенсивність контактів знижується, і вони утворюють зони стику різних суспільств.
Суспільства можна розглядати й типізувати за певними кількісними й якісними ознаками. Аналіз ознак дозволяє відокремити власне суспільства від соціальних груп, спільнот, які не є такими. Безперечно, кожне суспільство – сукупність людей, що займають ту чи іншу територію. Проте, не існує кількісних критеріїв щодо загальної чисельності населення, розмірів території або інших чинників, за якими можна ідентифікувати суспільства, тобто виділити їх із загального класу спільнот. Суспільство утворює і якесь “загублене” плем’я у басейні Амазонки, що нараховує сотню-другу осіб, і сучасний Китай, де мешкає понад 1 млрд 200 млн осіб. Тим часом багатомільйонне населення жодної з китайських провінцій не становить окремого суспільства, тоді як чотиримільйонний норвезький народ – безперечно. З історії відомо, що існували суспільства (кочові племена, народи), які не мали чітко визначених географічних координат, сталої площі, кордонів. Таким чином, кількісні критерії важливі для типізації, поділу існуючих суспільств за демографічними, географічними, економічними показниками, але вони не спроможні ідентифікувати саме суспільство. Істину треба шукати в іншій площині, з’ясовуючи критерії, що мають якісний зміст.
У таблиці наведено систему критеріїв, характерних рис і ознак, які стосуються різних аспектів соцієтальності.
Критерії, риси, ознаки інтегрованого суспільства
Тип критерію |
Характерні риси |
Ознаки |
Економічний (система забезпечення) |
Функціональна збалансованість, здатність до матеріального самозабезпечення (з урахуванням природного середовища) або до існування в системі горизонтальної кооперації з іншими соцієтальними системами |
Адаптованість |
Політичний (система управління) |
Політична автономія. Наявність власних політичних центрів, передусім державних інститутів, центрів соціального контролю, що безпосередньо не залежать від аналогічних зовнішніх структур. Можливість політичних чинників представляти суспільство у світі, у зносинах з іншими суспільствами |
Самоуправління |
Соціальний (система відновлення) |
Поповнення за рахунок народжуваності, яка становить домінуючий шлях відновлення людності, власні системи соціалізації й виховання. Завершена пірамідальна структура соціального простору, що відновлюється за рахунок внутрішньої соціальної мобільності, системи приписаних і досягнених статусів |
Самодостатність |
Культурний (система цінностей) |
Загальносоцієтальні ідентичності й цінності, колективна свідомість, архетипи свідомості, “дух єдності”, етноцентризм, внутрішня солідарність |
Інтегрованість |
Усі ознаки – адаптованість, самоуправління, самодостатність, інтегрованість – свідчать про те, що суспільство є чимось дійсно завершеним і повним. Воно утворює середовище, яке дозволяє людям проживати усе своє життя від народження до смерті, користуючись його ресурсами, капіталами, можливостями, інститутами, альтернативами. Риси та ознаки соцієтальності можна використовувати для розмежування і з’ясування специфіки окремих суспільств. Якщо використовувати політичний критерій, то можна приблизно визначити кількість сучасних суспільств – їх нараховується близько двох з половиною сотень, не враховуючи багатьох окремих племен, що не мають своїх представницьких політичних інституцій, які б репрезентували їх у світі.
Суспільство – самодостатня цілісна система, що утворює максимально широкий соціокультурний простір, який не є складовою частиною простору інших систем. З огляду на це визначення й наведені вище ознаки, Україна ще донедавна не становила окремого суспільства. Чисельно населення України переважало більшість суспільств Європи, але соціальний простір був складовою частиною загальнорадянської “піраміди”. Населення України, скоріше, утворювало велику соціально-територіальну спільноту (а не соцієтальну систему) – функціонально не збалансовану, зі слабкими ознаками “барельєфності” та “просторово-часових країв” (не було “інтеракційного проміжку”, що відділяє “барельєф” від середовища). Ми не мали національної економіки, власної політичної системи й розвинутого культурного середовища. Соціальний простір нагадував зрізану піраміду, а для того, щоб піднятися на верхні щаблі й увійти в справжню еліту або “велику” політику, керівникам, чиновникам, управлінцям треба було покинути Україну і шукати долі у Москві. Таким чином, розпад СРСР і здобуття політичної незалежності означають тільки початок формування повноцінного українського суспільства.
Загальну структуру суспільства можна схематично накреслити так, як це показано у таблиці:
Структурні рівні |
Основні форми соціального |
Структурні елементи |
Функції |
Макрорівень |
Соцієтальна система, суспільство як цілісність, загальна культура, нація-держава |
Механізми інтеграції: культурні архетипи, спільні міфи, панівна релігія, колективна (національна) свідомість, загальна мораль, основи права, солідарність |
Загальне поєднання інститутів, структур, підсистем і утворення спільного соціального простору, в якому може здійснюватися соціальна мобільність членів суспільства |
Мезорівень |
Групи, соціальні структури, інститути, організації |
Класова, етнічна, демографічна, професійна, територіальна й інші соціальні структури; інституційна структура суспільства; мережа соціальних організацій |
Утворення стійких статусно-рольових комплексів, усталених груп, цільових систем, які розподіляються за чотирма основними сферами життєдіяльності й забезпечують реалізацію чотирьох основних функцій:
|
Мікрорівень |
Позиції, статуси, ролі, соціальні дії |
Індивідуальна діяльність, ієрархія позицій і статусів, розподіл праці й спеціалізація, соціалізація відповідно до наявних ролей і статусів |
Організація первинної повсякденної діяльності відповідно до соціальних ролей та фізичних, інтелектуальних, психічних властивостей індивідів |
Питання 2. Соціальні зміни можуть відбуватися у формах: (1) інноваційного еволюційного розвитку, який спричинено творчою, свідомою діяльністю суб’єктів, (2) об’єктивних соціальних процесів, (3) соціальних революцій.