Тема 7. Права, свободи та відповідальність

Право - одне із суспільних явищ, тому теорія права входить до складу суспільних наук. У чому специфіка права як суспільного чи явища, іншими словами, яке місце в суспільстві займає право? Відповідь на це питання визначає і місце науки про право в системі суспільних наук.

Для кожного громадянина право виступає в першу чергу як визначений порядок у суспільстві, причому такий порядок, що суспільство саме встановлює, підтримує, забезпечує його функціонування. За межами цього загального представлення думки про право в різних людей розходяться. Для одних воно уособлює їхнє положення в суспільстві, їхні права й обов'язки, для інших право зв'язується з діючими в суспільстві законами, для третіх - із захистом від злочинних зазіхань. Усі ці представлення по-своєму вірні, тому що стосуються різних сторін права. І усі вони охоплюються загальним підходом до права, як до визначеного порядку в суспільстві.

Сутністю права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена. Свобода — це притаманні людині властивість і форма життя, що відображають її прагнення до самовираження, самореалі-зації, але це не означає, що свобода є можливістю здій­снення будь-яких діянь. "Якщо свобода складається взагалі з можливості робити все, що бажають, то ми можемо признати таке уявлення повною відсутністю культури дум­ки"', тобто це ілюзія свободи, її сурогат, свавілля. Дійсна свобода тісно пов'язана з необхідністю — об'єктивними законами розвитку суспільства, реалізується на основі їх пізнання і у відповідності з ними.

Свобода суб'єкта включає і свободу вибору певного варіанта діяння, свободу волі як властивість суб'єкта прий­мати відповідне рішення, свободу діяння як безперешкодне його здійснення. Реальний характер соціальних законо­мірностей передбачає обмеження лише абсолютної свободи суб'єкта, але обумовлює наявність свободи вибору і здій­снення певного різноманіття діянь, що в тому чи іншому випадку відображають необхідність. Право і є "царство реалізованої свободи"', тією її сферою, в межах якої со­ціальний суб'єкт, спроможний приймати адекватні соціальним закономірностям рішення, є вільним у виборі варіанта діяння і безперешкодному його здійсненнії.

Загальна теорія права покликана розкривати вихідні ідеї, що лежать в основі правової дійсності кожної епохи, будь-якої суспільної формації, різних регіонів держав. Принципи права пронизують усю юридичну форму суспільних відносин, виражаючи в кінцевому рахунку основні підвалини існуючого ладу економічних відносин, базис даного суспільства. В умовах нової історії й активної законодавчої діяльності держави принципи права знаходять своє вираження в юридичних нормах законодавства, в об'єктивному праві.

Право як певна сфера свободи характеризується тим, що воно є свободою:

а) взаємодії з іншими суб'єктами;

б) у першу чергу, діянь, що знаходять своє зовнішнє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;

в) що поєднує в собі свободу суспільства і його членів;

г) межі якої визначаються суспільством, а не окремою людиною;

д) реалізація якої забезпечується, захищається юридич­ними засобами;

є) не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, типологія яких здійснюється відповідно до їх місця та ролі в суспільстві, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.

До правової сфери свободи відносяться не всі, а лише певна частина соціальних діянь, що відзначаються:

а) соціальною значущістю, тобто вони є блага, цінність не тільки для окремого суб'єкта, але й суспільства взагалі, а звідси випливає, що ці діяння є формою взаємодії членів суспільства як між собою, так і з своїми об'єднаннями, суспільством взагалі і впливають тим чи іншим чином на їх функціонування;

б) свідомістю, тобто ці діяння є результатом і здій­снюються на основі адекватного відображення дійсності;

в) вольовим характером діянь, що виконуються добро­вільно самими суб'єктами, відображають їх відношення до дійсності;

г) соціальною обумовленістю — існують об'єктивні і суб'єктивні чинники, що викликають ці дії;

д) зовнішньою вираженістю, тобто ці діяння тим чи іншим чином впливають на оточуюче середовище, можуть фіксуватися у матеріальних об'єктах або спостерігатися іншими суб'єктами у формі дій чи бездіяльності;

е) масовістю — за певними своїми ознаками вони по­винні бути поширеними, а не оригінальними, одиничними;

є) повторністю, тобто здійснюватися як у минулому, так і теперішньому чи майбутньому часі.

Правові норми по своїй природі такі, що здатні відбити і закріпити загальні ідеї, найважливіші принципи властиві всій юридичній формі даного історичного типу виробничих відносин. Принципи права служать орієнтиром правотворчої і правозастосовчої діяльності державних органів. Їхнє дотримання забезпечує нормальний однаковий розвиток і функціонування правової системи. Навпроти, зневага принципами, їхнє порушення законодавцем або судом підривають стабільність системи об'єктивного і суб'єктивного права, правопорядку і правовідносин, негативно впливають на стан правосвідомості, здатні порушити діюче правове регулювання.

Тільки з огляду на принципи даної правової, що затвердилися, системи, діяльність по підтримці законності і забезпеченню права досягає або може досягти тих соціальних цілей, ідеалів, що перед нею висуває суспільство, існуюча епоха.

Маючи об'єктивну підставу, виражаючи потреби й інтереси, світогляд і ідеали суспільства, що панують у ньому класів, принципи права знаходять і повинні знаходити своє здійснення не тільки в самій юридичній формі, але й у тих суспільних відносинах, що вона контролює. Тільки при реалізації в дійсних відносинах і реальних інститутах принципи права, якщо мова йде про його соціальні, а не спеціально-юридичних відправних ідеях, скидають свою правову оболонку і втілюються у фактичний порядок відносин.