ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА………………………………….
Поняття кредитоспроможності позичальника та її роль у зниженні кредитного ризику…………………………………………
Методи оцінки кредитоспроможності позичальника……
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ПАТ «КРЕДИТ-ДНІПРО»…………….
2.1 Методи оцінки кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб у ПАТ «Кредит-Дніпро»……………………… ……………………
2.2 Аналіз оцінки кредитоспроможності позичальників-фізичних осіб ПАТ «Кредит-Дніпро»………… ……………………………………….
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ……………..
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Для того щоб мінімізувати витрати при наданні кредитів, в банку повинна бути налагоджена система по нагляду за витратами по кожному із видів кредиту. На те яким в кінцевому результаті буде прибуток впливають не лише доходи а й витрати які визначаються за рівне кредитного ризику позичальників. Контроль, вимірювання та мінімізація кредитного ризику являє собою одне із найскладнішим завдань з якими банк зустрічається при складанні кредитного портфелю.
Метою роботи є визначення сутності та необхідності оцінювання кредитоспроможності підприємства комерційними банками. Вивченням цього питання також займалася значна кількість фахівців, серед яких праці Л.О. Омелянович, У.В. Владичина, Т.Д. Косової, П.Г. Вашків та ін.
Ця проблема є досить актуальною, тому що банківська система України потребує вдосконалення механізмів оцінки кредитоспроможності з метою підвищення якості обслуговування клієнтів та одночасно мінімізації кредитних ризиків.
Аналіз кредитоспроможності здійснюється з метою оцінювання результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних зв’язків з даним клієнтом.
Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, необхідно переконатися у його здатності залучити на свої рахунки кошти, достатні для погашення основного боргу та сплати відповідних процентів, зібрати інформацію, що характеризує вид діяльності позичальника (загальні відомості про підприємство, вид продукції, що виробляється тощо) компетентність керівництва, рейтингове оцінювання акцій, фінансові результати, рейтинг продукції.
Отже, банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Кредитоспроможність можна виділити як основний критерій, який забезпечує ефективність кредитної діяльності.
Розділ 1 економічна сутність і значення кредитоспроможності позичальника.
Значення оцінки кредитоспроможності позичальника і її роль у зниженні кредитного ризику.
З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.
Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.
Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.
Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення [1].
Що ж стосується фізичних осіб, то потреба у отриманні кредиту частіше за все виникає у молодих людей віком до 35 років, тут виділяють два види кредитування: споживче та інвестиційне. Суть споживчого кредитування полягає у тому, що придбані у такий спосіб товари або послуги використовуються для задоволення власних потреб, а інвестиційного – у тому, що товари або послуги вкладаються у розвиток бізнесу [4].
Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.
Кредитоспроможність – наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи – це здатність підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїм борговим зобов’язанням [1].
При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов'язковою, і її результати істотно впливають як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку в цілому. Для позичальника оцінка кредитоспроможності також важлива, оскільки від її результату залежить в якому обсязі буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.
Результатом систематично невірно здійснюваної оцінки кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке, до того ж, тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стана банку, у гіршому - до повного краху.
Рішенням проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дозволятиме банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Проте слід зазначити, що не існує ні єдиної методики, ні єдиного підходу до її побудови. Більш того, що говорити про єдність методик і підходів, коли немає навіть єдиного обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності, про що, зокрема, свідчать наведені нижче різноманітні тлумачення поняття кредитоспроможності.
1) «Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [7,c.287].
2) «Кредитоспроможність - система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни» [8,c.161].
3) «Кредитоспроможність позичальника - це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [9,c.183].
4) «Кредитоспроможність - спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг» [10,с.533].
5) «1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит» [11,c.109].
6) «Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [12].
Проаналізуємо основні відмінності наведених визначень. Так, у першому, третьому і четвертому визначеннях кредитоспроможність розуміється як «спроможність», у другому як «система умов», в п'ятому як «наявність передумов», а в шостому як «здатність». Очевидно, етимологія терміна «кредитоспроможність» усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про «спроможність».
У першому, третьому і шостому визначеннях мова йде про «позичальника», у другому про «підприємство», у четвертому про «компанію» та «приватну особу», у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. У визначенні поняття кредитоспроможності обов'язково повинний бути суб'єкт і, очевидно, найбільш правильно говорити про «позичальника», тому що позичальниками можуть бути і фізичні і юридичні особи.
Формулювання про спроможність позичальника «розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями», очевидно, найбільш відповідає сутності поняття кредитоспроможності, тому що боргові зобов'язання можуть містити і зобов'язання повернення кредиту, і виплати відсотків, і інші зобов'язання позичальника.
У першому визначенні мова йде про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями «повністю і в строк», у другому «в повному обсязі у передбачені терміни», у третьому «повністю і своєчасно», у четвертому «належним чином», у п'ятому такого роду уточнень не міститься, у шостому «в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін». Останнє формулювання, на нашу думку, найбільш точне, тому що в ньому мова йде не просто про «своєчасність», а міститься конкретна вказівка на термін «визначений кредитною угодою».
З урахуванням висновків, отриманих у ході аналізу відмінностей приведених визначень поняття кредитоспроможності, можна стверджувати, що шосте визначення, що міститься в Положенні Національного Банку України «Про кредитування», найбільш точно відбиває сутність поняття кредитоспроможності.
Як відомо, зобов'язання підприємства можуть погашатися різними видами активів. Тобто в ході своєї діяльності частину зобов'язань підприємство може погашати грошовими коштами, а частину іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання характеризується його платоспроможністю.
Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:
- оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;
- прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.
Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом.
Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невід'ємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку. У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік. Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг [5].
У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозв’язки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 2.
Рис. 2. Елементи оцінки кредитоспроможності у взаємозв’язку.
Кредитоспроможність – це можливість позичальника за конкретних умов одержати кредит у повному обсязі й у визначений кредитним договором строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями перед банком або іншим кредитором [2, c.147].
Специфіку того чи іншого аспекту кредитоспроможності позичальників необхідно враховувати при прийнятті конкретного управлінського рішення.
Таким чином, методичні рекомендації, які розробляються банківськими установами для оцінювання кредитоспроможності позичальників, мають враховувати різні аспекти діяльності позичальника. Наприклад, при оцінювання довгострокової кредитоспроможності слід звертати більше уваги на вплив таких чинників, як інфляційні очікування, макроекономічні прогнози тощо, при оцінюванні кредитоспроможності малих підприємств слід проаналізувати основних власників, а при аналізі кредитоспроможності великих позичальників доцільно враховувати організаційну структуру управління тощо.
Єдиної системи оцінювання кредитоспроможності позичальника не існує. Кожен банк намагається використати оптимальну для себе методику аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. У загальному вигляді оцінювання кредитоспроможності клієнта банку – це поетапне дослідження, у процесі якого аналізуються [4, c.367]:
1) рівень менеджменту компанії (організаційна структура, дотримання законодавства, керівництво, досвід та компетентність);
2) характер угоди і характеристика зовнішнього середовища, в якому функціонує клієнт (регіональні і галузеві чинники, характер діяльності клієнта, географічна діяльність компанії);
3) кредитна історія клієнта (взаємовідносини банків-кредиторів з позичальником);
4) конкурентоспроможність продукції клієнта;
5) фінансовий стан;
6) забезпечення угоди.
Критерії оцінювання фінансового стану позичальника кожний банк самостійно встановлює внутрішніми положеннями щодо проведення кредитних операцій та відповідною методикою з урахуванням вимог Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2000. Показники оцінювання фінансового стану позичальника, визначені у цьому положенні, є мінімально необхідними і мають враховуватись обов’язково. Додатково можуть використовуватися й інші показники, які визначаються банками самостійно з урахуванням особливостей виробничих процесів у різних галузях господарювання. Банком мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічного оцінювання фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.
Незважаючи на те, що банківські установи самостійно розробляють методику оцінювання кредитоспроможності позичальника, будь-яка з них має включати [1, c. 198]:
1) кількісне оцінювання кредитоспроможності (визначення основних фінансових показників діяльності позичальника, здатність позичальника отримати дохід з усіх видів діяльності);
2) якісне оцінювання кредитоспроможності (репутація, історія бізнесу, характеристика ділової активності, зв’язки зі споживачами продукції і постачальниками, склад засновників, місцезнаходження позичальника, повернення попередніх кредитів, оцінювання ринкового становища, рівень менеджменту, привабливість продукту та ін.);
3) аналіз ефективності кредитного проекту (окупність проекту, маркетингове дослідження, грошовий потік з проекту, умови реалізації продукції, власний внесок грошових коштів в проект, перспективність розвитку галузі та ін.);
4) аналіз забезпеченості кредитної операції;
5) загальну оцінку кредитоспроможності і визначення кредитного рейтингу позичальника;
6) правила остаточного прийняття рішення про надання кредиту.
Основними вимогами до процесу й результатів оцінювання кредитоспроможності позичальника є:
1) розраховувати не один, а низку показників;
2) показники розглядати і вивчати у тісному взаємозв’язку;
3) результати і висновки коригувати на різні похибки, які можуть бути наслідком непередбачуваних чинників.
У зв’язку з відсутністю єдиної бази даних середньогалузевих, мінімальних і найкращих для конкретної галузі показників реальна оцінка фінансового стану підприємства банком-кредитором ускладнюється. Тому, на наш погляд, необхідним є створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банківських працівників з підприємствами різних галузей економіки заносилися б значення показників фінансового стану підприємств, що належать до різних галузей економіки, з метою вироблення їхніх оптимальних величин по галузі. Також українським банкам рекомендується звернутися до міжнародного досвіду оцінки кредитоспроможності позичальників.
Таким чином, слід зробити висновок, що при здійсненні кредитної діяльності банківська установа, з метою мінімізації кредитного ризику, має проводити аналіз кредитоспроможності позичальника. Оцінювання кредитоспроможності, окрім аналізу фінансового стану, включає також показники та параметри, які визначають репутацію, ділові якості, рівень менеджменту, професіоналізм керівництва підприємства тощо. Такий повний і всебічний аналіз фінансово-господарської діяльності клієнта сприятиме більш ефективному здійсненню кредитної операції та зменшенню рівня кредитного ризику для банку.