63. Гетьманат п.Скоропадського. Спроба реалізації державницької моделі українського консерватизму.

Ідейні суперечності, конфлікти початку ХХ століття мали різні лінії розвитку, різну перспективу. Найгострішим і найактуальнішими були суперечності між “федералізмом” і “самостійництвом” у питанні державного суверенітету України, між республіканською та монархічною тенденцією у встановленні форми держави і відповідно, між одноосібною й колегіальною владою, між національним і соціальним у змісті держави та революційних перетворень, між ідеологіями консерватизму, соціалізму, націоналізму та більшовизму.

Ці фундаментальні конфлікти становлять не тільки історію політичної і правової думки в Україні, а й визначають стратегію розвитку української держави у ХХІ столітті. Історичні фрагменти боротьби ідей дозволяють зрозуміти об’єктивне й суб’єктивне у розвитку сучасної держави, влади, суспільства. Сучасне політичне життя в Україні - суперечлива й дуже складна сфера, в якій вирішуються фундаментальні проблеми майбутнього українського народу, зокрема, традиційні (історичні) конфлікти. За цих умов зростає роль науки про політичні та правові ідеї минулого, актуальним стає аналіз державних та правових поглядів історичних постатей, без яких немислима об’єктивна історія держави і права України. Постать П.Скоропадського була поєднуючим елементом у системі зв’язків: традиційна українська консервативна ідея – гетьманат (консервативна форма української держави 1918 р.) – гетьманський рух ( форма громадської діяльності прихильників українського консерватизму).

У державотворчій та громадській діяльності П.Скоропадського ідеї українського консерватизму легалізувались і втілювалися. Протягом життя відбулася трансформація П.Скоропадського від стихійного реалізатора консервативних цінностей до впливового теоретика українського консерватизму та монархізму у формі гетьманства.

П.Скоропадський, нащадок старовинного козацького роду Скоропадських, народився у 1873р. Дитячі роки провів у родинному маєтку на Полтавщині, був наближений до царського двору, в роки Першої світової війни почергово командував полком, дивізією, армійським корпусом, був організатором в Україні Вільного козацтва.

В ніч на 30 квітня 1918р. під його контроль перейшли всі найважливіші урядові інституції. Тоді ж П.Скоропадський підписав “Грамоту до всього українського народу”, в якій проголошувалась його ідеологічна платформа. Нею ліквідовувалася Центральна Рада, її уряд, земельні комітети. Українська Народна Республіка перейменовувалася на “Українську державу”. В “Грамоті” було зазначено, що переворот дав можливість побудови нової за формою української держави, яка встановить стабільний політичний лад, що ґрунтується на засадах приватної власності і зуміє забезпечити національне відродження. Державно-політичний устрій найближчим часом мав вирішувати український Сейм. А на початках законодавча й виконавча влада мала належати гетьманові. Прерогативи його влади були розписані в “Законі про тимчасовий державний устрій України”. Гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах, верховним воєначальником. Він мав право оголошувати амністію, а також воєнний чи особливий стан. Це свідчило, що на зміну демократичній формі управління приходить авторитарна.

Гетьману вдалося сформувати кабінет міністрів, головою якого було призначено Федора Лизогуба - голову земства Полтавської губернії, міністром закордонних справ – Дмитра Дорошенка (історика, який у роки Першої світової війни був генерал-губернатором Галичини та Буковини, а згодом членом Центральної Ради), міністром освіти та мистецтва – кадета Миколу Василенка, міністерство юстиції очолив син етнографа П.Чубинського, професор криміналістики Харківського університету М. Чубинський.

Внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського. В Україні була відроджена російська схема територіально – адміністративного устрою, посади губернаторів замінено на губернських і повітових старостів, міську і повітову міліцію замінено на державну варту, перевибори до органів місцевого самоврядування проводились на підставі майнового цензу. Було переформовано військові частини. Найбоєздатнішими були окрема Запорізька і Сердюцька дивізії, переформований полк Січових Стрільців, дивізія Сірожупанників, йшов подальший процес організації козацтва. У липні 1918р. міністерство морських справ ухвалило закони про уніформу і військові прапори українського флоту. Так було сформовано 60-тисячну регулярну армію.

Павло Скоропадський запровадив гривню, заснував низку українських банків. За доби гетьманату посилено дисципліну на виробництві, скасовано 8-годинний робочий день. Певних успіхів було досягнуто в культурі та освіті: функціонувало понад 150 українських шкіл; створено державні університети у Києві і Кам’янець-Подільському (ректор І.Огієнко); відкрито Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, театр драми й опери та ін.

14 листопада відбулася урочиста церемонія відкриття Української академії наук, президентом якої став В.Вернадський. Було також проголошено закон про Українську автокефальну православну церкву.

Уряд Павла Скоропадського розширив міжнародні контакти з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, скандинавськими країнами, Францією, Англією, Росією.

Водночас розпочався наступ на революційну демократію, була проведена консервативна аграрна реформа, зорієнтована на великих землевласників і буржуазію. Це відштовхнуло від влади селян, національну інтелігенцію, робітників, які розпочали активну боротьбу як проти німців, так і проти П.Скоропадського.

Чаша терпіння опозиції переповнилась після 14 листопада 1918р., коли гетьман опублікував грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Для виконання цього завдання було створено уряд проросійської орієнтації. Подібні дії ще більше загострили ситуацію в Україні і привели до краху Гетьманщини в грудні 1918р.