7.13. Радянський партизанський рух і підпілля на окупованій території україни

Встановлення фашистського окупаційного режиму призвело до наростання партизансько-підпільного руху. Організаторами його були, як

правило, комуністи. Радянські патріоти керувалися директивою РНК

СРСР та ЦК ВКП(б) від 26 червня 1941 р. партійним і радянським

організаціям прифронтових областей та постановою ЦК ВКП(б) від

18 липня 1941 р. «Про організацію боротьби у тилу німецьких військ».

Проте, не слід перебільшувати значення цих документів, зокрема для

України на першому етапі війни. Офіційна партійна історіографія ще у

1975 р. стверджувала, що під час окупації в Україні діяли 23 підпільні

обкоми, 685 міськкомів і райкомів та 4315 партосередків, але змогли

розгорнути свою діяльність тільки 13 обкомів, 110 міськкомів і райкомів

та 280 партійних осередків. Фахівці виділяють декілька етапів розгортання радянського партизанського і підпільного руху.

Від початку Великої Вітчизняної війни до кінця 1942 року – перший

етап партизанського руху. Для нього характерно зародження та збирання

антифашистських сил, пошук оптимальних організаційних форм та ефективних методів боротьби у ворожому тилу. Якщо вірити донесенням із

штабу вермахту, в Україні дії партизан набули активності тільки після

квітня 1942 року. Слабкість партизансько-підпільного руху на цьому

етапі можна пояснити такими чинниками: блокування німецькими каральними підрозділами цієї діяльності, відсутність у військовій доктрині

СРСР питань з організації і тактики боротьби партизанських формувань,

об’єктивні труднощі організації боротьби у ворожому тилу.

Все це призводило до стихійності та неорганізованості радянського

партизансько-підпільного руху, мали місце випадки саморозпуску партизанських загонів, низка підпільних груп зазнала непоправних втрат від

зрадників та репресій окупантів. На червень 1942 р. були відомості про

наявність 22 діючих загонів. У три рази зменшилася кількість підпільних

організацій за період окупації (з 685 до 223).

30 травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандувача (СВГК)

було створено Центральний штаб партизанського руху, а через місяць

– Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем. Це був

період найзапеклішого протистояння з ворогом, в липні розпочалася

Сталінградська битва. Підтримка СВГК і місцевого населення, координація дій між окремими загонами значно посилили партизанський рух.

Наприкінці 1942 р. добре озброєні партизанські з’єднання під командуванням О.Федорова, С.Ковпака, О.Сабурова, М.Наумова здійснювали,

керовані центром, рейди по німецьких тилах. Саме з кінця 1942 р. до середини 1943 р. в історії війни виділяється

другий період партизанського руху, який має назву «стабілізація». Поступово партизанські загони не тільки проводять масовані рейди, а й контролюють цілі райони. Фахівцями підкреслюється особлива активність

партизанського руху у переломному 1943 році: в окупаційній зоні підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. «Рейкова війна» спричиняє

значні втрати для німецьких військ.

На початку лютого 1943 р. партизанське кавалерійське з’єднання

М.Наумова, здійснивши багато бойових операцій, за 65 днів пройшло

територіями Курської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської та Житомирської областей і закінчило рейд

у Білорусі. В першій половині березня у рейд на Правобережжя вирушило Чернігівське партизанське з’єднання під командуванням О.Федорова. Рейд завершився в червні на півночі Волинської області. Партизани знищили 700 німецьких ешелонів, підірвали десятки залізничних

мостів.

Третій етап партизансько-підпільного руху продовжувався до повної

перемоги над фашизмом. У цей період – період «активних наступальних

дій» – партизанські загони проводять широкомасштабні диверсії, численні рейди по тилах окупантів. Низка партизанських загонів активно

взаємодіє з частинами Червоної Армії. У партизанських загонах діяли десятки професійних розвідників і диверсантів. Найбільш відомий з

них – М.Кузнєцов (діяв у німецькому тилу як обер-лейтенант П.Зіберт).

У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під

командуванням П.Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу.

Партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. За період Великої Вітчизняної війни у партизанських

загонах і з’єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30 % з яких

загинуло. Найбільшими загонами були партизанські з’єднання С.Ковпака, О.Федорова, М.Наумова та ін. У партизанських загонах, які форму-

валися в Україні, українці становили менше половини, а у партизанському з’єднанні С.Ковпака – третину.

В історії війни назавжди залишаться подвиги молодих підпільників.

Представники підпільної організації «Партизанська іскра» у с. Кримки

на Миколаївщині вчиняли диверсії на залізниці, визволяли з таборів

військовополонених, нападали на поліцаїв тощо. У ворожому тилу діяли

антифашистські організації «Спартак» (Кіровоградська область), «Молода гвардія» (м. Краснодон), «Вуйко» (м. Тернопіль) та ін. У складі

підпільних організацій і груп нараховувалося до 100 тис. осіб.

За самовіддану боротьбу проти німецько-фашистських загарбників

партизани і підпільники одержали понад 57,5 тис. державних нагород,

291

95 осіб удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Двом командирам

партизанських з’єднань С.Ковпаку і О.Федорову – це звання було

присвоєно двічі.

Отже, протягом війни партизансько-підпільний рух на окупованій

території України був чинником у боротьбі з фашистами. За даними

німецького командування, в боротьбі з партизанським рухом брало

участь майже 10 % військової сили Східного фронту. Якщо на початку

війни він був здебільшого стихійним, нечисленним, то з кінця 1942 р.

значно посилився, а до кінця війни піднявся на значно вищий щабель

і перетворився на справжній другий фронт. Цьому сприяли створення

центральних органів керування партизанським рухом при СВГК, налагодження координації між партизанськими з’єднаннями, а також з частинами Червоної Армії, значна підтримка місцевого населення.

Нові терміни і поняття

Вермахт – збройні сили гітлерівської держави. Разом з нацистською партією

одна з головних опор фашистського режиму.

Доктрина – основоположний, керівний принцип діяльності держави у певній

сфері суспільного життя.

Диверсія – підривні дії, які здійснюються спеціально підготовленими агента-

ми або групами в мирний і воєнний час на території іншої держави або на

окупованій території, з метою послаблення його економічної та військової сили,

а також для впливу на моральне становище населення.

Герой Радянського Союзу – найвище почесне звання в СРСР, було запроваджено 16 квітня 1934 року. Українець Іван Кожедуб був тричі Героєм Радянського

Союзу.