7.12. Німецькоbфашистський окупаційний режИм в україні 1941 – 1944 рр.

Ще в 1939 р. Гітлер заявив, що йому потрібна Україна, щоб німців знову не змогли ослабити голодом, як у першій світовій війні. У планах фашистів українські землі виступали як аграрно-сировинний придаток. До кінця 1941 р. майже всі українські землі були окуповані, крім Луганської та східних районів Харківської і Сталінської областей. В середині 1942 р. фашисти захопили Крим. 22 липня 1942 р. останні населені пункти України потрапили під німецьку владу.

«Нова східна територіальна політика» гітлерівської Німеччини передбачала ліквідацію радянської державності і знищення більшої частини українців. На звільнені землі за планом мали заселятися 20 млн. німців. Інша частина українського населення мала стати джерелом дешевої робочої сили для «Великої Німеччини». Відповідно до наказу Гітлера від 17 липня 1941 р. було створено міністерство у справах зайнятих східних областей на чолі з А.Розенбергом.

Територіальна цілісність українських земель зовсім не цікавила фашистське керівництво. Тому на теренах України німці утворили кілька адміністративних одиниць. Найбільша з них – райхскомісаріат «Україна» з центром у м. Рівне – оформлена 20 серпня 1941 року. Райхскомісаріат

складався з шести генеральних округів – Волинсько-Подільського, Житомирського, Київського, Дніпропетровського, Миколаївського, Таврії.

Усі важливі адміністративні посади займали виключно німці, а очолював

райхскомісаріат відомий особливою ненавистю до слов’ян Е.Кох. Лояльні до окупантів місцеві жителі, як правило, входили до нижніх ланок

управління.

1 серпня 1941 р. було створено дистрикт «Галичина» з центром у

Львові. Ця адміністративна одиниця входила до Польського генерал-

губернаторства. Німці відзначали більше лояльності у ставленні західних

українців до нової влади, тому останнім надавали перевагу перед поля-

ками при призначенні на посади місцевого цивільного управління.

Територія Одеської, південні райони Вінницької і західна частина

Миколаївської областей були об’єднані у губернаторство «Трансністрія».

Право на управління і економічне використання цієї території німці

віддали своєму союзникові – Румунії. Територія Чернівецької області

була приєднана до королівства Румунії як губернаторство «Буковина»,

а територія Ізмаїльської області увійшла у губернаторство «Бессарабія».

Наближені до лінії фронту території Чернігівської, Сумської, Харківської, Сталінської (Донецької) і Луганської областей перебували під

управлінням військової адміністрації, точніше комендатур оперативних

тилових районів. До роботи в місцевих цивільних органах управління

залучали тих, хто був незадоволений радянською владою. Прифронтова

зона відмежовувалася від райхскомісаріату кордоном, переходити який

дозволялося лише в певному місці за спеціальними перепустками.

Режим, який було встановлено на теренах України, передбачав тотальний контроль військової влади та окупаційної адміністрації. При

цьому особливі функції покладалися на гестапо, жандармерію, поліцію,

спеціальні групи та «зондеркоманди». У жовтні 1941 р. село Обухівку

було спалено, а все населення розстріляно. 250 населених пунктів України за час окупації піддано тій же участі. Жертвами масових розстрілів

у Києві стали 195 тис. осіб. У Рівному – 99 тис., сотні тисяч було знищено

у містах і селах України. Відповідно до гітлерівського наказу від 7 грудня

1941 р., який має назву «Ніч і туман», кожен, хто чинив опір фашистам,

мав бути страчений. Після цього терор став ще більш цинічним та

масовим. Тільки в Україні було створено 50 гетто та понад 180 концентраційних таборів.

Програма поневолення населення окупованих територій методично

здійснювалася фашистами. За час окупації до Німеччини було вивезено

понад 2,4 млн. жителів України.

Згідно з фашистськими наказами трудовій повинності підлягала людина віком від 18 до 65 років. До березня 1944 р. з України тільки

зусиллями «Центрального торгового товариства Сходу» було вивезено

9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн інших

продуктів. У збережених, але дещо змінених формах існували колгоспи,

у яких нещадно експлуатувалися селяни. Намагання поставити собі на

службу промисловість керівництву Німеччини не вдалося. Менше 5 %

довоєнного рівня видобутку вугілля в Донбасі використовувалось окупантами.

Система медичного обслуговування згорталася. Планувалося ліквідувати більшу частину української інтелігенції. Міста майже не постачалися продовольством. Київ, наприклад, втратив 60 % жителів. Щодо

освітянської сфери, то Гітлер цинічно заявляв, що слов’яни – «рабська

маса», їх завдання лише працювати, а з географії вони повинні знати

тільки те, що столиця Рейху – Берлін. У 1942 р. починається планомірна

германізація українських земель. За даними дослідників у цьому році в

українських селах проживало 45 тис. німецьких колоністів. На території

частин Вінницької і Житомирської областей створено «німецьку пере-

селенську округу Хегевальд», у якій мешкало 9 тис. осіб. Кримське

288

узбережжя фашистське керівництво планувало перетворити на курортно-санаторну зону для німецьких військових та політиків.

Існують різні точки зору щодо скорочення кількості українського

населення під час окупації. За її період населення України зменшилося

на 13 млн., за іншими даними – на 14,5 млн. чоловік. Генеральний план

«Ост» – один з головних документів фашистської окупаційної політики

на східних територіях – передбачав обезлюднення цих окупованих територій та переселення на них німецьких колоністів. Не випадково цей

документ став одним із свідчень реальних загарбницьких планів фашистської Німеччини щодо завойованих територій. Реалізувати ці плани не

вдалося. Експансії фашистів поклав край перелом у ході Великої Вітчизняної війни. Під Сталінградом, а пізніше під Курськом, бійці Червоної

Армії одержали нелегкі перемоги над германським фашизмом. Понад

2 млн. українців воювало на радянському боці. У кінці жовтня 1944 р.

уся територія України була звільнена від фашистів.

Нові терміни і поняття

Фашизм – (від. італ. – в’язанка, жмут) політична течія, що характеризується

людиноненависництвом, шовінізмом, расизмом, нетерпимістю до проявів інакодумства, крайніми формами насильства та політичного терору, прагненням до

загарбання чужих територій. Фашисти – носії цієї політичної ідеї.

Лояльність – ознаки громадянськості, що виявляються у згоді й умінні

триматися в межах законності, у «правовому полі», дотримуватися встановлених

(не важливо ким) норм, правил, вимог та настанов влади.

Гетто – у середньовічних містах особливі квартали, за територією яких не

дозволялося селитися певним расовим, релігійним чи професійним групам населення. Гітлерівці створили єврейські гетто на окупованій території. Іноді

«гетто» використовується для позначення району міста, в якому селяться національні меншини, що піддані дискримінації.

Експансія – загарбання державою чужих територій, економічне та політичне

поневолення інших країн.