
- •Рекомендована література
- •Вступ до курсу „історія україни”
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Тема 1. Прадавня історія людської цивілізації на території україни. Витоки українського народу
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 2. Русь: міфи і реальність
- •Література
- •Методичні поради
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 3. Латентна доба української історії (кінець хіv – перша половина хvіі ст.)
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 4. Еволюція та етнокультурна характеристика українського козацтва
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 5. „українська ідея” в козацько-гетьманську добу: її витоки та боротьба за практичне втілення (середина хvіі – 70-ті роки хvііі ст.)
- •Література
- •Методичні поради
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 6. Європейське націотворення і політико-модернізаційні процеси в українських землях (кінець хvііі–хіх ст.)
- •Література
- •Методичні поради
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 7. Визвольно-революційна боротьба в україні 1917-1921 рр.
- •Література
- •Методичні поради
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 8. Міжвоєнний період історії україни: від „націонал-комунізму” до політичної диктатури (1921-1939)
- •Література
- •Методичні поради
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 9. Україна в протиборстві тоталітарних систем: між сталінізмом і німецьким націонал-соціалізмом
- •Література
- •Методичні поради
- •Хронологія
- •Словник термінів
- •Тема 10. Українська рср у 1945-1991 рр.
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Тема 11. Розбудова незалежної україни
- •Література
- •Методичні поради
- •Словник термінів
- •Хронологія
- •Історія україни
- •01133, М. Київ, вул. Щорса, 29
Словник термінів
Анти – південно-східна група слов’янських племен в ІV-VІІ ст., які проживали у межиріччі Дністра і Дніпра. Суспільний устрій антів – військова демократія. Відомі за візантійськими джерелами, як племена, які воювали з Візантією, Аварським каганатом. Займалися землеробством, тваринництвом, різноманітними ремеслами і промислами. Остання згадка припадає на 602 р.
Східнослов’янські союзи племен – склалися в VІІ-ІХ ст. внаслідок об’єднання кількох самостійних племен. На території України літописи згадують дев’ять східнослов’янських союзів племен – поляни, деревляни, волиняни, дуліби, бужани, білі хорвати, тиверці, уличі та сіверяни.
Князь – в ІХ-ХVІ ст. у слов’ян голова монархічної держави або окремого політичного об’єднання (удільний князь) чи представник феодальної аристократії.
Дружина – на Русі так називали постійне військо князя та апарат його влади. Дружина поділялася на старшу і молодшу. Старша дружина або „мужі” складалася з представників феодальної аристократії і була найближчим оточенням князя, брала участь у обговоренні державних і господарських питань, керувала молодшою дружиною та простими воїнами.
Бояри – назва від старослов’янського слова бой (воїн, великий) або тюркського бояр – багатий. Верхівка панівної верстви середньовіччя в Київській Русі. Термін вживався стосовно багатих і знатних служилих людей. З часом боярами стали називати і членів дружини князя та місцеву неслуживу знать.
Київська Русь – наукова назва держави східних слов’ян, що проіснувала з 882 р. по 1240 р. У руських літописах державу називали Руссю або Руською землею. Русь сформувалася внаслідок консолідації східнослов’янських племен у VІІІ-ІХ ст. Спочатку це були племінні союзи, що згодом стали племінними князівствами (Київське – поляни, Волинське – дуліби і волиняни, Чернігівське – сіверяни, Древлянське – деревляни та ін.). У 882 р. внаслідок об’єднання Київського князівства з Новгородським розпочався процес створення єдиної східнослов’янської держави – Київської Русі. Політичним центром держави стала Наддніпрянщина (у вузькому значенні – „Руська земля”). З приєднанням нових земель Руською землею стали називати всі території підвладні київським князям. Завершення формування Київської Русі відбулося за час правління Ярослава І Мудрого. Після смерті Ярослава І Мудрого влада київських князів ослабла і розпочався процес розпаду держави, що проявився у міжкнязівських чварах. Відсутність єдності між князями призвела до ослаблення Русі і появі самостійних князівств, що в 1223 р. та в 1239-1240 рр. не встояли під навалою монгольського війська. Удільні князівства стали васалами Золотої Орди.
Данина – натуральний або грошовий податок з підкорених племен та народів. У Київській Русі – найдавніша форма податку, що регулярно збирався з підданих східнослов’янських та угро-фінських племен. Князь збирав податок шляхом „полюддя”, об’їжджаючи свої землі. У 947 р. Ольга встановила постійні пункти збирання данини та призначила збирачів. Відтоді данина стала постійним державним податком, сплачувався спочатку сільськогосподарськими продуктами, а згодом грішми. Одиницею оподаткування в княжу добу були – дим – двір (родина, сім’я).
Русь – Має чотири основних значення: 1) Етнічне – народ, плем’я; 2) соціальне – суспільний прошарок, соціальний стан; 3) політичне – східнослов’янська держава; 4) географічне – певна територія, земля. Існують такі гіпотези пояснення слова „Русь”: 1) Наддніпрянська – від назв річок з коренем „рос” (Роставиця, Росава, Рось); Скандинавська – від фінського слова „ruotsi”, яким фіни називали варягів.
Норманська теорія – Проблема заснування Руської держави слов’янами чи варягами виникла в середині ХVІІІ ст., коли німецькі вчені Г.Байер та Г.Міллер захищали теорію щодо вирішальної ролі варягів у заснуванні Київської Русі. На противагу їм М.Ломоносов відстоював теорію про виключно слов’янську природу державності на території Східної Європи. Основою норманізму була методологія щодо одномоментного утворення Русі внаслідок діяльності певної історичної особи. Подібних поглядів дотримувалися і антинорманісти. Однак наприкінці ХІХ ст. дослідниками розглядалися питання етнічної приналежності літописних варягів, появи перших руських князів, пояснення назви „Русь”. З накопичення значного масиву інформації питання про виключну роль норманів у створенні Русі стало зазнавати значних змін. Сучасні дослідники вважають, що Русь була утворена слов’янами, враховуючи і факт, що на чолі держави стояла варязька династія Рюриковичів. Всі передумови до утворення державності визріли задовго до захоплення влади варягами.
Політичний устрій – Русь представляла собою середньовічну східнослов’янську державу, що охоплювала з півночі на південь територію від Балтики до Причорномор’я, із заходу на схід – від Закарпаття до Волзько-Окського межиріччя. Київська Русь типова ранньофеодальна монархія на чолі з великим київським князем. Протягом правління перших князів відбулося становлення суспільної та державної ієрархії. Реформи руських правителів сприяли політичній, соціально-економічній та культурній консолідації як східних слов’ян так і угро-фінських племен, які входили до складу Русі. На чолі держави стояв великий київський князь, якому підпорядковувалися всі удільні князі. Великий князь зосереджував у своїх руках всю законодавчу, адміністративно-судову та військову владу. Титул великого князя був спадковим. Опорою князів були бояри та військова дружина. В країні владні повноваження розподілялися за принципом сюзеренітету-васалітету.
Язичництво – первісна релігія східних слов’ян, сутність якої полягала в обожненні сил природи та культу предків. Богом-громовиком був Перун, богом неба – Сварог, сонця і вогню – Дажбог і Хорс, тварин – Велес та ін. Східні слов’яни уявляли собі зміну пір року як безперервну боротьбу світлих і темних сил природи. Вихідним початком такого кругообігу є народження нового сонця (початок нового року) – Ярила, відзначався також початок весни та літнє сонцестояння (Купала). Душі предків ставали домашніми богами, охоронцями домашнього вогню, роду, родини (Род, Чур, домовики).
Хрещення Русі – Релігійна реформа 980 р. і створення пантеону богів на чолі з Перуном не виправдала сподівань Володимира І Великого щодо консолідації всіх східнослов’янських племінних союзів. Тому в 988 р. було проведено нову релігійну реформу через прийняття християнства як державної і єдиної релігії Київської Русі. Введення християнства на Русі призвело до зближення з іншими християнськими державами, пожвавило міжнародні зв’язки, сприяло розвиткові культури.
Кочові народи – народи, які протягом ІV-ХІІІ ст. проживали у Причорноморських степах або проходили через ці території і вели кочовий спосіб життя. В ІV-VІ ст. це були гуни, в VІ-VІІ ст. – авари, у VІІІ ст. – болгари, ІХ ст. – угри, ІХ-ХІ ст. – печеніги, ХІ-ХІІІ ст. – половці, а з ХІІІ ст. – монголо-татари, чорні клобуки, берендеї та ін.
Галицьке князівство – князівство з адміністративним центром у Галичі. Сформувалося в першій половині ХІІ ст. з Перемишлянського, звенигородського та Теребовлянського князівств. До найвідоміших князів Галичини відносяться – Володар, Володимирко Володарович, Ярослав Осмомисл. Занепало під час правління Володимира і після його смерті Галичина потрапила під владу волинського князя Романа Мстиславича, який об’єднавши обидва князівства заснував Галицько-Волинське князівство.
Волинське князівство – князівство з адміністративним центром у Володимир-Волинському (територія дулібів, бужан, волинян). Перша згадка про Волинь зафіксована в записах арабських авторів як „Валінана” в ІХ ст. В руських літописах вперше Волинь згадується в 1077 р. Сформувалася у другій половині ХІ ст. внаслідок об’єднання Червоної Русі, Белзької землі та Берестейщини. Наприкінці ХІ ст. Волинь займала територію від Берестя до верхів’їв р. Серет. Відомі порубіжні міста – Сутейськ, Червень, Дорогобуж та Острог. Наприкінці 1150-х рр. на Волині формується Волинське князівство яке київські князі давали в управління своїм синам. В 1199 р. Волинь увійшла до складу Галицько-Волинського князівства.
Чернігівське князівство – князівство з адміністративним центром у Чернігові (територія сіверян). З другої половини ХІ ст. займало територію по середньому Дніпру, Десні, Сеймі і верхній Оці. Наприкінці ХІ ст. та в ХІІ ст. поділилося на декілька уділів. В 1239 р. захоплене монголо-татарами.
Переяславське князівство – князівство з адміністративним центром у Переяславі (територія уличів). Займало територію по лівому березі Дніпра, річках Сулі і Пслу.
Галицько-Волинське князівство – князівство з адміністративним центром у Галичі. Утворилося в 1199 р. внаслідок об’єднання Волині і Галичини Романом Мстиславичем (1199-1205 рр.). Після загибелі Романа в князівство розпочалася тривала громадянська війна, яка тривала майже 33 роки. Протягом декількох десятиліть Данило Романович (1238-1264) боровся з непокірним боярством і врешті-решт відновив єдність князівства. Протягом 1252-1258 рр. Данило вів боротьбу за визволення від монголо-татарського панування. У 1252 р. отримав корону від папи римського, який пообіцяв організувати хрестовий похід проти Орди. В 1258 р. під тиском переважаючих сил Бурундая змушений був зруйнувати всі укріплення міст князівства, окрім Холма. Наступники Данила не були настільки вдалими правителями і в 1340-1349 рр. Галичина була захоплена Польщею, а Волинь відійшла до Литви.
Записки іноземців – умовна назва комплексу джерел, автори яких є представниками зарубіжних держав, переважно мандрівники, що відвідували Україну. Про землі України є згадки в „Іліаді” і „Одісеї” Гомера (VІІІ ст. до н.е.), Йордана (VІ ст.). Доба Київської Русі відображена в працях візантійців (Костянтин Багрянородний, Лев Диякон), західноєвропейців (Тітмар Мерзебурзький, Адам Бременський), арабів (ібн Дост, аль-Масуді, аль-Якубі). Окреме місце належить скандинавським сагам. Історію кочових народів висвітлена в творах П.Карпіні та В.Рубрука (ХІІІ ст.).