Література

Давня історія України. У 2-х кн. – К., 1995. – Кн.2.

Ісаєвич Я.Д. Галицько-Волинська держава. – Львів, 1999.

Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом та Заходом // Історія філософії України. – К., 1993.

Котляр М.Ф. Історія дипломатії Південно-Західної Русі. – К., 2002.

Рыбаков Б.А. Рождение Руси. – М., 2004.

Толочко О. Літописи Київської Русі. – К., 1994.

Методичні поради

1. Завершення формування території Київської Русі під час правлінь Володимира І Великого та Ярослава І Мудрого розпочало якісно новий етап розвитку держави. Вже не потрібно було князям боротися з ворогами за виживання, експансія країни практично завершилася. Розбудова економіки країни, налагодження економічних зв’язків між різними її частинами призвела до більшої інтеграції як слов'янських так угро-фінських племен, які проживали на території Русі. Пріоритети внутрішньої політики князів зводилися до відстоювання єдності держави, зміцнення державності й влади аристократії, розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Зручне розташування Київської Русі на перетині торгових шляхів сприяла активній розбудові міст (як центрів торгівлі), сприяла включенню русичів у загальноєвроазійську торгівлю. Руські купці як купували багато товарів, так і багато їх продавали. Значна продаж товарів місцевого виробництва сприяла накопиченню багатств купецтвом, князями та аристократією. Частина цих коштів спрямовувалася на подальшу розбудову міст, їх економічної та культурної інфраструктури, сприяла посилення їх ролі у різних князівствах (окремі міста ставали торговими конкурентами Києву). У Х ст. відбувся переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і зосереджують у своїх руках землі громад, внаслідок чого виникає вотчинне землеволодіння великого князя. Наступним кроком стала поява в ХІ ст. земельної власності бояр та православної церкви.

Соціально-політичний устрій Київської Русі в Х-ХІІ ст. відзначився завершення формування васальних відносин у суспільстві: за вірну службу князь надавав боярам та дружинникам міста, села і землі. Дарувалося право стягувати податки. Складається ієрархічна структура панівної верхівки: князі, бояри та дружинники. Великий князь для зміцнення своєї влади на місцях ставить на чолі князівств своїх синів, призначає тисяцьких та воєвод. Відбувається процес диференціації залежного населення. Основними його верствами були: смерди, закупи, рядовичі, челядь, холопи. Характерними рисами формування відносин залежності були пряме насильство та економічне закабалення. У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгортається процес урбанізації.

Зовнішня політика Київської Русі у період розквіту держави була спрямована на розширення її меж, на зміцнення державних кордонів, на організацію відсічі степовим кочівникам, на піднесення її міжнародного становища шляхом активної дипломатичної діяльності та заключення династичних шлюбів. Найпоказовішим прикладом такої політики є князювання Ярослава І Мудрого, за якого Русь досягла найвищого піднесення, впливовості та слави. Розвинуто і вдосконалено усе започатковане його попередниками. Держава мала високий міжнародний авторитет, що проявилося у бажанні європейських монархів поріднитися з правителем Русі.

2. Розпочинаючи розгляд цього запитання варто звернути на передумови роздробленості Київської Русі. Останній період існування Київської Русі відзначений процесом децентралізації земель приєднаних за правлінь Святослава І, Володимира І та Ярослава І. Він тривав від 1054 р. до загарбання руських земель монголо-татарами у 1240 р. Після смерті Ярослава І Мудрого державна єдність Русі послабилася. Друга половина ХІ ст. пройшла у майже безперервній боротьбі за землі й князівства між його синами та онуками. Показовою є приклад боротьби за київський престол, протягом 1054-1240 рр. ним володіли 83 рази, деякі князі ставали великими київськими князями 5-7 разів. Відносна стабілізація політичного становища в державі була за правління онука Ярослава І Мудрого Володимира ІІ Мономаха (1113-1125). Однак після смерті його сина Мстислава І Великого Русь остаточно вступила в період роздробленості. Основними причинами її став розвиток феодальних відносин у суспільно-економічному житті та піднесення економічного розвитку окремих князівств. Політичний устрій Київської Русі зазнав змін – він трансформувався з одноособової на федеративну монархію. Київська Русь стала складатися з майже самостійних князівств: Київського, Волинського, Галичини, Переяславського, Чернігівського, Новгородського, Ростовського, Полоцького та ін.

Після розгрому Хазарського каганату Святославом І у причорноморські степи прийшли печеніги, яким у 1036 р. війська Ярослава І Мудрого завдали остаточної поразки, печеніги у подальшому не беруть активної участі у нападах на Русь. Звичайно ослаблення печенігів призвело до того, що у степи прийшов інший кочовий народ – половці (кипчаки), які домінували там до монголо-татарського вторгнення. За літописними даними перші набіги на руські землі половці здійснили в 1055 р.. Вони тривали з невеликими перервами до 1240 р. Найбільш небезпечними були напади наприкінці ХІ ст. Припинилися після поразок від об’єднаних сил руських князів в 1103-1116 рр. Однак в другій половині ХІІ ст. половці відновили набіги після декількох невдалих походів русичів. Окремі князі використовували половців як військову силу у своїй міжусобній боротьбі.

В 1223 р. розбивши аланів, у половецькі землі, які межували з Київською Руссю вторгнулися війська монгольських воєначальників Субедея та Джебе. Половецький хан Котян звернувся по допомогу до руських князів. Об’єднане русько-половецьке військо було розбито монголами біля р. Калка. Новий похід монголів в 1237 р. на захід розпочав онук Чингізхана – Батий. В 1239 р. його війська захопили Переяславське та Чернігівське, а в грудні 1240 р. – Київське і Галицько-Волинське князівства. Таким чином, всі князівства Київської Русі потрапили у васальну залежність від монгольських завойовників. В 1243 р. Батий створив державу Золота Орда якій безпосередньо платили данину руські князі. Монгольське панування на українських землях тривало до 1362 р.

3. Розглядаючи це запитання потрібно проаналізувати, на основі історичних джерел та матеріалів даного посібника, наслідки роздробленості Київської Русі. Галицьке князівство стало одним з перших, що вийшло зі складу Русі. Потрібно вияснити економічні та соціальні причини унезалежнення Галичини та Волині. Далі варто зосередити увагу на суспільно-політичній історії цих князівств, особливо за правління Ярослава Осмомисла (1152-1187), Романа Мстиславовича (1199-1205). Назвати союзи племен, що стали етнічною основою Галицького та Волинського князівств. Окреслити межі обох князівств, назвати їхні країни-сусіди. Проаналізувати соціальний склад населення, охарактеризувати економічний розвиток та вияснити політичний устрій Галицько-Волинської держави на різних етапах її історії.

В 1199 р. в результаті об’єднання Волині та Галичини Романом Мстиславичем утворилося Галицько-Волинське князівство, яке проіснувало до 1340 р. Важливо проаналізувати період князювання Данила Галицького (1205-1264, з перервами) так як він належав до когорти найвизначніших постатей України. Данило І був талановитим політиком і дипломатом, хоробрим воїном і полководцем, військовим стратегом. Він єдиний на українських землях очолив боротьбу проти Золотої Орди, проти зазіхань угорських та польських королів.

Варто також проаналізувати причини успіхів Данила Галицького у боротьбі за престол, подолання боярської опозиції, без упокорення якої Галицько-Волинське князівство могло і не стати спадкоємцем Київської Русі. Окреслити пріоритетні напрямки зовнішньої політики галицько-волинських князів, назвати їх помилки та успіхи.

Підсумовуючи зазначте, що Галицько-Волинське князівство в важкі часи українського народу не перервало традицій державотворення. Народ боровся за свою державність, підтримуючи владу князів фактично продовжував власний етно- та культурогенез.