Хронологія

1316-1341 – князювання великого князя Гедиміна.

1345-1377 – князювання великого князя Ольгерда.

1352 – розділ між Польщею і Великим князівством Литовським земель Галицько-Волинської Русі. Приєднання до Польщі Галичини і частини Поділля, а до Великого князівства Литовського Волині і Берестейської землі.

1362 – приєднання Київщини, Переяславщини і частини Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського.

1362 – перемога русько-литовських військ над ординцями на р. Сині Води і вигнання їх з українських земель.

1368-1372 – входження до складу Великого князівства Литовського Чернігівщини.

1385 – Кревська унія. Об’єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського.

1392-1430 – князювання Вітовта.

1413 – Городельська унія між Великим князівством Литовським і Польським королівством.

1415-1420 – створення у Литві окремої від московської православної митрополії на чолі з київським митрополитом Григорієм Цамблаком.

1432-1440 – князювання Сигізмунда Кейстутовича.

1434 – привілей Сигізмунда Кейстутовича про зрівняння православної шляхти і князів з католиками.

1447 – привілей Казимира Ягайловича, що розширив права феодалів. Початок законодавчого оформлення закріпачення селян.

1468 – видання Судебника Казимира Ягелончика.

1529 – перший Литовський Статут.

1557 – прийняття у Литві «Устава на волоки».

1566 – Другий Литовський Статут.

1569 – Люблінська унія.

1574, лютий – вихід у світ «Апостола» і «Букваря» І. Федорова у Львові.

1588 – Третій Литовський Статут.

1596, жовтень – Берестейська церковна унія.

1580 – заснування школи і друкарні в Острозі.

Тема 4. Еволюція та етнокультурна характеристика українського козацтва

(2 год.)

План семінарського заняття

1. Особливості та етапи формування українського козацтва як стану.

2. Запорозька Січ: адміністративно-політичний устрій, економіка та військова організація. Реєстрове і нереєстрове козацтво. П. Сагайдачний.

3. Козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст.: причини, характер, історичне значення.

Література

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. – К., 1993.

Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. – К., 1994.

Козацькі січі. Нариси з історії українського козацтва ХVI-ХIХ ст. / Відп. ред. В.Смолій. – К., – Запоріжжя, 1998.

Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. – Чернігів, 1996.

Федоровський Ю.Р. Історія українського козацтва. – Луганськ, 2006.

Щербак В.О. Формування козацького стану в Україні (друга половина XV – середина XVII ст.). – К., 1997.

Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. У 3-х т. – К., 1990. – Т.1.

Методичні поради

1. При вивченні першого питання, студентам варто насамперед з’ясувати етимологію терміну “козак”, що він означає і коли вперше згадується в історичних джерелах. Важливо проаналізувати низку відомих версій, що пояснюють походження козацтва і визначити своє ставлення до однієї або декількох з них.

Вивчаючи причини виникнення українського козацтва, необхідно виділити чинники, що робили можливими появу цього явища (існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями, досвід освоєння південних територій уходниками, здобичниками, бродниками та ін., природне прагнення людей до міграції, до самозбереження і самоствердження) та чинників, що зумовили необхідність виникнення козацтва (зростання великого феодального землеволодіння, посилення феодальної експлуатації, прогресуючого закріпачення, наростання національного та релігійного гніту, загроза українському населенню з боку татар і турків). Варто звернути увагу на те, що козацтво виникло в той непростий для українського народу час, коли його державність була втрачена, а землі захоплені іноземними державами. Також потрібно встановити територію, умови і джерела формування козацтва. Важливо також відразу констатувати неоднорідний соціальний склад козацтва і вказати на його причини.

Поселяючись на необжитих землях, що межували з володіннями Кримського ханства, кожен козак був змушений мати зброю і бути готовим до захисту. Козаки почали будівництво невеликих укріплень – січей. Тобто в умовах, коли польсько-литовська держава була нездатна захистити свої кордони від татар – саме козацтво виступило захисником українського народу від нападів турок і татар, а згодом і як антифеодальна та національно-визвольна сила.

Розглядаючи питання про заснування Запорозької Січі, необхідно визначити територіальні межі її, наголосити, що Запорозька Січ була продовжувачем традицій державотворення, новим етапом у розвитку козацького стану. Вона займала певну територію, мала свій уряд, власний суд, самостійно підтримувала дипломатичні відносини з іншими країнами, тобто володіла тими ознаками, що вважаються основними при визначенні державності та суверенності того чи іншого суспільно-територіального утворення. Необхідно також приділити увагу особистості засновника першої Запорозької Січі, українського князя Дмитра (Байди) Вишневецького. Важливо пам’ятати про зміни місця розташування Січі протягом її існування, а також вказати на причини такого переміщення. Студенти мають усвідомити важливість створення Запорозької Січі в боротьбі українського народу за свою державність.

Як висновок, студент має розуміти, що козацтво – явище самобутнє, національне і суто народне. Воно виникло і формувалося в другій половині XV-XVI ст. як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно-релігійного гноблення.

2. Висвітлюючи друге питання семінарського заняття, потрібно звернути увагу на час, коли козацтво заявило про себе, як про реальну суспільну силу. Важливою складовою життя козацтва була боротьба проти турецько-татарської агресії. Студент повинен охарактеризувати основні риси адміністративно-політичного устрою, функціонування центральних і місцевих органів влади (насамперед прав гетьмана, старшинської ради), роль і місце генеральної старшини в житті українського суспільства. Варто проаналізувати економічний розвиток та військову організацію Січі, козацьке звичаєве право та ознаки козацької демократії. Окремо слід розглянути військове мистецтво козаків, їх звичаї та побут. Важливо зазначити роль православної церкви в процесі консолідації українського козацтва та формування козацької держави.

Окремо слід розглянути питання про формування козацьких загонів на державній службі польської держави, звернути увагу на причини утворення реєстрового козацтва (1572 р.), його соціальний склад і функції, покладені на нього. Обов’язково потрібно відзначити зростання ролі козацтва у боротьбі українського народу проти польсько-шляхетського гноблення.

Важливо звернути увагу на питання про причини так званих “реформ Баторія”, з’ясувати їхні геополітичні та соціальні аспекти.

Необхідно відзначити, що хоча створення реєстрового козацтва мало на меті розкол в середовищі козаків, намагання використати частину його сил в інтересах польської держави, та одночасно воно поклало початок двом важливим суспільним процесам: утворенню реєстрових українських збройних формувань і легітимізації козацького стану – юридичному визнанню прав, привілеїв та обов’язків козацтва як соціальної верстви населення. Окрім платні, звільнення від податків та повинностей, за реєстровцями визнавалась незалежність від державної адміністрації та суду, право на землеволодіння. Старшину, полковників і командувача призначав польський король, який також вручав реєстровим козакам клейноди (хоругву, булаву, бунчук, печатку з гербом, литаври тощо). Реєстровцям було передано у володіння м.Трахтемирів з монастирем, арсеналом та шпиталем. Кількість реєстру не була постійною, зростаючи під час воєн і зменшуючись в умовах миру чи після козацьких повстань.

Яскравою сторінкою української історії цього періоду є діяльність гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного: він впорядкував козацьке військо, перетворивши його на регулярне; намагався досягнути компромісу між козацтвом і урядом Речі Посполитої; прагнув налагодити тіснішу взаємодію козацтва з іншими станами українського суспільства у справі національно-визвольної боротьби. Козацькі загони на чолі з П. Сагайдачним на початку XVII ст. здійснили кілька вдалих військових операцій, найвідомішою з яких став переможний похід на Кафу в 1616 р., коли з турецько-татарської неволі було звільнено тисячі українських бранців. В 1620 р. П. Сагайдачний домігся відновлення православної ієрархії: Ієрусалимським патріархом було висвячено п’ять єпископів та Київського митрополита (ним став Йов Борецький).

3. При розгляді причин початку козацько-селянських повстань необхідно зауважити, що наприкінці XVI ст. дедалі більшого розвитку набувала колонізація українських степів та Лівобережжя. Вона обумовлювалася частковим зменшення небезпеки з боку турків і татар, сприянням уряду Речі Посполитої приватній ініціативі, що виявлялося у роздачі вільних земель, наданні різного роду пільг та юридично закріпленою можливістю отримувати українські землі вихідцям із коронних земель. На початок XVII ст. у цьому регіоні утворилися латифундії, що належали польському та українському панству, яке починало тіснити козацькі володіння, що призвело до конфліктів. Не було врегульовано стосунки між дедалі зростаючим козацьким станом та офіційною владою. Отже, спроби уряду й окремих осіб на місцях приборкати “сваволю козацьку” разом із зазначеними вище обставинами призвели до початку низки козацьких повстань, активну участь у яких брали селяни. Студенти мають засвоїти територіально-часові рамки повстань та їхні особливості.

Перше повстання почалося у грудні 1591 р. під керівництвом гетьмана реєстрового козацтва Кшиштофа Косинського. Воно показало, що козацтво почало боротися з магнатами і шляхтою за свої інтереси та майнові права. Виступи козаків, селян та міщан Київського, Брацлавського, Подільського і Волинського воєводств тривали до кінця 1593 p., поки не були жорстоко придушені польською владою.

Наступне велике козацько-селянське повстання відбулося у 1594-1596 рр. і охопило майже всі землі України та східної Білорусі. Очолював його Северин Наливайко. Він вирішив самотужки зупинити великий татарський загін, що рухався через Україну та втрутився у внутрішні справи Молдавського князівства. Проте С.Наливайко змушений був покинути його, пішов на Волинь, шукаючи прожитку для своїх загонів та нападаючи на маєтки магнатів, шляхти, а також прихильників церковної унії. Остаточно військо повсталих було розбито на р. Солониці у 1596 р. С. Наливайко був страчений у Варшаві у 1597 р.

На початку XVII ст. до соціально-економічних причин, що викликали незадоволення козацтва, додався релігійний фактор: воно стало захисником православ’я. Крім того, протягом першої половини XVII ст. козацтво продовжувало збільшуватися чисельно і не вкладалося у встановлений реєстр, провадило активну зовнішню політику.

У 1625 р. почалося нове повстання, яке очолив запорожець Марко Жмайло. Воно закінчилося підписанням Куруківської угоди. Відповідно до неї козаки, які не потрапляли до реєстру, якщо не хотіли стати звичайними підданими, мали проживати на землях територій 6-ти козацьких полків. Накопичуване незадоволення вилилося у повстання 1630 р. під проводом керівника нереєстрового козацтва Тараса Федоровича (Трясила), в результаті якого укладено Переяславську угоду, за якою дещо збільшувався реєстр. З метою перекрити доступ на Запоріжжя всім бажаючим, а також запобігаючи можливій змові запорожців із реєстровцями, у 1635 р. уряд спорудив над першим порогом фортецю Кодак.

Наступний вибух козацького невдоволення відбувся у 1637 р. і пов’язаний з іменем запорожця Павла Бута (Павлюка). Придушення його спровокувало останній великий козацький виступ напередодні Хмельниччини у 1638 р. під проводом Якова Острянина, Дмитра Гуні та Карла Скидана.

Підводячи підсумки, треба вказати, що наслідком повстань стало прийняття польським сеймом “Ординації Війська Запорозького, що перебуває на службі Речі Посполитої” 1638 р. Нею скорочувався козацький реєстр, ліквідовувались посада гетьмана і виборність старшини (замість них призначалися комісар та польські полковники і осавули), обмежувалися місця для проживання козаків, заборонялися походи в Крим і Туреччину. Після “Ординації” протягом 10 років тривала “ера золотого спокою”, під час якої у Речі Посполитій була відносна внутрішньополітична стабільність. Проте, накопичення низки протиріч соціально-економічного, політичного та культурно-релігійного характеру в розвитку країни, наявність потужного козацького прошарку, який так і не зміг вирішити свої проблеми, стали поштовхом до початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст.