3. Сутність соціально-педагогічної підтримки дітей групи ризику.

Центральної організаційно-стратегічної ідеєю програм профілактики правопорушень неповнолітніх, на думку вченого, є інтеграція зусиль органів державної і муніципальної влади, громадських і некомерційних організацій, а також бізнес структур у вирішенні соціальних проблем дитинства. Пріоритетним визнається спрямування цих інтеграційних зусиль на побудову системної комплексної профілактичної роботи, предметом якої є попередження розвитку соціального сирітства, бездоглядності, асоціальної і кримінальної поведінки серед дітей та підлітків.

При цьому об’єктом уваги і турботи стає не тільки дитина, але і його сім’я, як основоположний інститут соціалізації дитини. Основними завданнями профілактики вчений бачить наступні:

• Формування інформаційного банку даних сімей та дітей групи ризику (кожна структура надає свої картотеки, їх звіряють і виробляють узгоджений список);

• Проведення діагностичного обстеження дітей та сімей групи ризику;

• Проведення індивідуальної корекційно-реабілітаційної роботи з сім’ями та дітьми групи ризику (в залежності від проблеми ними займаються медичні працівники, співробітники правоохоронних органів, соціальні працівники, психологи та ін.);

• Створення робочих місць шляхом формування трудових бригад з дорослих членів сімей групи ризику

• Впровадження нових психолого-педагогічних технологій в галузі профілактичної та корекційної роботи з сім’ями та дітьми групи ризику в практику роботи освітніх та виховних установ;

• Удосконалення правових, організаційних, фінансово-економічних механізмів, що забезпечують ефективну взаємодію установ, що займаються проблемами дітей;

• Створення громадської думки за пріоритетом сімейного виховання дітей;

• Підвищення професіоналізму педагогів у галузі профілактики розвитку соціальних відхилень сім’ї та дітей;

• Залучення волонтерів з числа студентів педагогічних вузів і училищ для роботи з сім’ями та дітьми групи ризику.

Етапи супроводу дитини «групи соціального ризику» і завдання по кожному з них:

1. Виявлення дітей та сімей групи ризику на більш ранній стадії дезадаптивного процесу:

• Визначити до якої цільової групи ризику відноситься дитина.

• Провести аналіз соціокультурної ситуації розвитку: форми поведінки, що відхиляється, тип сім’ї, стиль сімейного виховання, фактори ризику (особистість, сім’я, школа), стадія дезадаптації.

2. Діагностика факторів ризику та причин неблагополуччя:

• Виявити основні фактори ризику.

• Визначити фактори захисту.

• Вийти на основні (системоутворюючі) причини проблематики дитини.

• Визначити причини, з якими школа може працювати безпосередньо і ті, де необхідне втручання спеціалістів з інших органів і відомств.

3. Розробка індивідуальної програми супроводу:

• Визначити оптимальну команду і умови супроводу (наявність фахівців, інфраструктури або мережі підтримки, адміністративних та матеріальних ресурсів).

• Розробити програму дій (очікувані результати, терміни, методи, технології супроводу, критерії успішності, етапи роботи, координація дій, зони відповідальності).

4. Реалізація індивідуальної програми супроводу:

• Для дітей «групи підвищеного уваги», тих, хто не вчинив правопорушення, але має ризик дезадаптивного розвитку — організувати мережу підтримки, продуктивний дозвілля; в разі конфлікту здійснити посередницькі функції для нормалізації відносин та підвищення статусу підлітка; залучити його в соціальне проектування, спортивну і творчу діяльність, навчити в групі тренінгу соціальним навичкам, створити ситуацію успіху;

• Для дітей «групи особливої уваги» — у разі протиправних дій виробити і застосувати адекватні санкції через реалізацію підходів ювенальної юстиції, спрямованих на відновлення завданої шкоди, зміна ставлення до вчиненого; закріпити за підлітком персонального супроводжуючого, виявивши ця особа за допомогою референтометрії; організувати програму заходів по ресоціалізації та корекції відхилень у поведінці, зміні цінностей і установок.