Легітимність вождя як прояв віри

Внутрішня віра, яка доповнює в різноманітних пропорціях зовнішнє насилля – ось формула легітимності. Залежність легітимності від економічного чи військового тиску не значна, важливим є те, що чим більше довіри і любові викликають носії влади, тим більшої покори та можливості командувати вони досягають. Не залежно від причин підкори, вона врешті решт тотожна довірі. Одним словом, влада вождя над масою може здійснюватись за умови, якщо маса вірить і не сумнівається у легітимності лідера.

Ця віра виражає тиск суспільства на індивіда, вона нав’язує йому дисципліну і вчить, що є поганим, а що хорошим аж до того як правила і цінності стають частиною самого індивіда. Він вірить у те, у що від нього вимагають вірити і відповідно діє, побуджений невидимими силами, які тепер виходять з нього самого. Влада, центром ваги якої є така дисципліна, є легітимною. «Легітимність політичного порядку вимірюється вірою в нього тих, хто підкорений їх володарюванню».

Легітимність у цих випадках є настільки великою, що вона спонтанно приймає вигляд особистої любові. Вона переносить індивідів в, як вже було сказано, іншу реальність, більш теплу і безпечну, вони не сумніваються, що самі вибрали і створили її. Незалежно від конкретних обстав, в такому суспільстві превалює ідея, що лише виняткові особистості в стані протистояти стану невизначеності і незнання. Ця ідея настільки ж живуча, як і та, що в моменти криз завжди має з'являтись вождь чи спаситель. Це зародок влади з у якійсь мірі надлюдськими властивостями через вказаний вище наче гіпнотичний контроль над емоціями маси. Цей зародок, причина легітимності, Московічі називає харизмою.

Харизма як причина беззастережної віри в лідера

Вірити в харизму не означає покладатись на надзвичайні якості певного індивіда. Це означає вірити у його всемогутність, яке відповідає бажанням групи, відноситись до лідера як віруючі відносяться до Бога або як маленькі діти до свого батька. На поверхні тут легітимізується лише панування, можливо лиш особисте. На іншому, потойбічному рівні ця «всемогутність» здатна здійснювати дива і ставати легітимною по загальній згоді.

В кінцевому рахунку індивід, який стає під знамена лідера, відчуває контакт з безсмертним майбутнім. Завдячуючи цьому, він хоча б на якийсь момент рятується від впевненості у власній смерті. Коло між обманом і самообманом.

Створювати віру – саме така роль великих вождів. Дати людині віру - означає збільшити її силу у декілька разів. Віру у будь-що. У Ідею. Віру політичну. Віру у вищість вождя. І сила віруючої людини підвищується не тільки за рахунок фанатизму, обмеженості свідомості, які надають часткове затуплення самозбереження і зривають поведінкові норми, а й за рахунок того, що така людина впевнена, що належить від тепер до чогось більшого. І не тільки до цього натовпу тут і зараз, до своєї нації, прогресивної політичної сили, елітарної релігійної конфесії, ні. Така людина вірить, що через об’єкт своєї віри вона торкається до вічності. І за це вона буде боротися з потроєним зусиллям.

Для натовпу віра виступає найбільш значимою і жахливою силою, яку може мати людина. Віра активно діє. І той, хто нею володіє, може перетворити сукупність скептично налаштованих людей, в масу переконаних індивідів, що легко піддаються мобілізації і ще більш легко керуються.