2.9 Вікові періоди розвитку особистості

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життє­вого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Ві­домо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язко­вим і передбачуваним. Оскільки не можна молодшого шко­ляра повернути до дошкільного рівня розвитку, але можна передбачити, яким він стане у підлітковому віці.

Віковий період − відрізок життя індивіда, який досягає певного сту­пеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.

У межах періоду відбуваються кількісні та якісні змі­ни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку − фа­зи (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвит­ку особистості необхідне для створення оптимальної си­стеми навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому ета­пі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя дитини.

Важливе значення має розуміння зв'язку між пері­одами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і на­вички на попередній стадії переходять у наступну і вико­ристовуються в нових, складніших взаємовідносинах осо­бистості із суспільним середовищем.

Амос Коменський (1592−1670) обґрунтував принцип «природовідповідності» процесу навчання, обстоював по­требу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особли­вості, зважати на них під час визначення змісту і мето­дів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особли­востей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до пе­ріодів шкільного навчання.

Цілком обґрунтованою вважається вікова періодиза­ція В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немо­вля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) ро­ків); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11 —15 років); вік старшокласників (15—18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.

Вікова криза − нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризи проявляються в негативних симптомах пове­дінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зни­ження навчальної працездатності, маючи не тільки нега­тивне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).

Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, ді­тей шкільного віку відбувається по-різному, тому осо­бистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має також індивідуальні риси. Зде­більшого від них залежить ефективність виховних впли­вів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати ри­си, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якос­тей, педагог ефективніше вирішуватиме конкретні ви­ховні завдання.

15