Гіпноз і пам'ять

В1993 р., немов грім, Америку потрясла справа деякої Меріл А. Несчастная стара діва, що витратила молоді роки на догляд обожненого батька, раптом обра­тилась до суду з вимогою визнати його винним в насильстві над нею, поки вона була дитям, і сплатити багатомільйонний позов. За декілька днів до цього їй в психи­атрическом центрі під гіпнозом допомогли витягнути на світло спогади дет­ства. І Мерія пригадала, як влітку на галявині біля старого гаража батько зробив з нею розпусні дії

— У вас дійсно в тому місці є вілла? — поставили питання містерові До. в зале судна.

— Була, поки Меріл не виконалися 4 роки. — І на галявині є гараж?

— Мабуть, що так... був. Суд визнав батька винним.

Лавіна подібних позовів захлеснула не лише Америку, але і країни Західної Європи. «Сучасні психоаналітики можуть підняти найглибинніші пласти пам'яті», — писали газети. І. як результат — сніговою грудкою стали наростати претензії на батьків від ображених в дитинстві дітей. Судам було досить вже одного підтвердження медиків, аби по позовах тих, хто пройшов через гіпноз, порушувати кримінальні справи. На воскресінні спогадів робили собі кар'єру десятки тисяч психоаналітиків. Протверезіння настало лише після того, як в світ вийшла книга під назвою «Жертви пам'яті», в котор&й звинувачений батько написав: «Мене визнали винним в тому, чого ніколи не було. Я ніколи не ображав своїх дочок». Там же були зібрані сотні історій про обмовлених батьків... Суспільство тут же задалося питанням: як це змогло статися?

Канадський нейрохірург Уолтер Пенфідд був першим, хто відмітив: якщо під час операції скальпель стосується певних ділянок в скроневій частині моз­га, пацієнти раптом починають згадувати найдрібніші деталі давніх подій. Коштувало скальпель прибрати — бачення припинялися з того ж моменту. «Ми взагалі нічого не забуваємо!» — ця сенсація в кінці 80-х років висадила наукові круги.

Лервим прогриміло справа 62-річного чоловіка. Колишній каменяр пригадав, що ще хлопчиськом, допомагаючи реставрувати в одному містечку церкву, він поло­жил в п'ятому ряду шоста по рахунку цеглина з тріщиною. Дійшлий психіатр

з'їздив до цієї церкви і переконався — саме ця цеглина і сьогодні розколений надвоє. Наступне сенсаційне повідомлення було про те, що деяка Сибіла Н. під гіпнозом пригадала: батько, коли вона була дитям, на її очах убив незнайому жінку. Поліцейська бригада, що виїхала на вказане місце, знайшла під яблунею заритий труп. Батько Сибіли був засуджений.

— Інколи дітям удається давати команду мозку забути інформацію, — комі ментирует ситуацію завідувач об'єднаної російсько-британської лаборато­ рией нейробиологии пам'яті Костянтин Анохин. — Таке може статися, ког­ да в дитячій виставі не укладаються протилежні поняття «батько» и «насильник» або «батько» і «вбивця». Цей захисний механізм відводить информа­ цию в підсвідомість, аби дитя могло стати нормальною людиною. Але может произойти і зворотний процес: мозок в результаті невідомого збою видає лож­ ные «спогади». |

...Ідея експерименту, результати якого знов перевернули все представле­ния про пам'ять, народилася вдень, коли вся Америка знаходилася в Шоке від катастро­фы «Челленджера». Група американських психологів попросила студентів одного вузу детально описати той момент, коли вони почув і про цю катастрофу. Через 4 роки цій же групі дали завдання повторити свої спогади. І виявилось, що кожен із студентів упевнено описав... зовсім іншу ситуацію.

«Вірити нашим спогадам не можна, — прозвучало нове слово в науці. — Че­ловек здатний пам'ятати не лише самі події, але і перемішувати з ними всі нашарування, які виявляються довкола нього».

Мало того, виявилось, що в пам'ять можна ввести помилкову інформацію. Доста­точно необережного слова, наприклад, під час гіпнозу, аби в пам'ять імплантувати події, яких ніколи не було. Вони теж обростуть деталями w зростуться з особою, внісши корективи до характеру.

Сьогодні цивілізований світ намагається приборкати пристрасть до гапномании, пото­му що виявилося: ми доки не можемо прогнозувати наслідку проникнення психоаналітика в душу і пам'ять.