6. Спеціалізовані агропромислові комплекси та регіональні особливості їх формування.

Спеціалізовані комплекси областей, районів являють собою територіальні частини відповідних спеціалізованих комплексів країни. Їх потрібно називати регіональними спеціалізованими АПК. Формування таких комплексів дуже важливе для створення раціональної структури інтегральних регіональних АПК. для вдосконалення управління ними. При цьому потрібно враховувати особливості зв'язків між окремими спеціалізованими комплексами. Такі зв'язки зумовлюються специфікою сільського господарства і сучасного суспільного поділу праці. Сільське господарство навіть за його найраціональнішої спеціалізації неминуче зберігає поєднання кількох виробництв. Спільними для обслуговування спеціалізованих комплексів можуть бути і допоміжні виробництва. Тому спеціалізовані комплекси на певній території функціонують не відокремлено. Їх взаємозв'язки здійснюються сільськогосподарськими підприємствами (одне й те ж підприємство може виробляти кілька видів сільськогосподарської сировини) і спільними обслуговуючими ланками.

За особливостями технологічних процесів спеціалізовані комплекси поділяються на дві групи: рослинницькі і тваринницькі. В середині цих груп виробничі зв'язки настільки важливі, шо формуються багатоциклові комплекси, які базуються на кількох взаємозв'язаних виробничих циклах. Так. тваринницько-промисловий комплекс базується на молочнопромисловому. м'ясопромисловому, птахопромисловому та інших циклах виробництв.

Особливості і народногосподарське значення спеціалізованих АПК залежать від закономірностей агропромислового комплексотворення — територіальної концентрації виробництва певних видів сільськогосподарської продукції та її переробки в районах і зонах з найбільш сприятливими природними умовами. Ця закономірність агропромислового комплексотворення нерозривно пов'язана з географічними закономірностями — зональністю природних умов і територіальним поділом праці. Раціональне використання природних умов у формуванні системи АПТК країни залежить від того. наскільки враховується зазначена закопомірність. Економічна основа територіальної концентрації — це менші затрати праці і засобів на виробництво одиниці продукції в районах з особ.чино сприятливими природними умовами. Окремі види продукції (цукрові буряки, виноград, ефіроноси, соняшник та ін.) доцільно виробляти лише в певних районах.

У районах із сприятливими умовами досягається висока економічна ефективність виробництва сільськогосподарської сировини і створюються можливості для високого рівня його територіальної концентрації. Це важлива передумова для розміщення значних за розмірами підприємств переробної промисловості, їх територіальної концентрації і створення багатьох допоміжних виробництв у межах району.

Внаслідок агропромислової інтеграції залежно від конкретних умов формуються ареальні АПК — спеціалізовані та інтегральні агропромислові райони і зони. Межі їх здебільшого не збігаються з межами регіональних АПК, шо склалися на основі адміністративно-територіального поділу та спільного управління протягом тривалого часу.

Дія такої закономірності, як зосередження виробництва певних видів сільськогосподарської продукції та її переробки в місцях територіальної концентрації населення, зумовлює формування приміських АПК. Головний чинник формування таких комплексів, на відміну від спеціалізованих зон і районів, не природні умови, а потреба населення великих міст у малотранспортабельній швидкопсувній продукції АПК, особливо в овочах. плодах, молоці, свіжому м'ясі тощо. З цим пов'язана азональність приміських АПК.

У результаті інтеграційних процесів, що відбуваються на основі розглянутих закономірностей, в Україні вже до певної міри сформувалася система АПТК. яка базується на територіальному поділі праці.