4. Агропромисловий комплекс України, його значення, структура та передумови розвитку основних галузей

Значення. АПК – один з найскладніших багатогалузевих комплексів в економіці України. АПК значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток. Структура. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. Дойого складу входять 3 основні сфери: 1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка. 2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін. 3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, іноді відносять і легку пром). Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування.За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних формагропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональніАПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції.

Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють: ? агропромисловий пункт; ? агропромисловий центр; ? агропромисловий кущ; ? агропромисловий вузол. Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.В межах України виділяються зональні АПК, що сформувались на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповідною спеціалізацією сільського господарства та підприємств переробної промисловості і виробничої інфраструктури — Поліський АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гірських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК

5. Сучасний стан та регіональні особливості територіальної організації:

а) галузей сільського господарства України;

Галузь сільського господарства має такі основні особливості:

• Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом росту і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.

• Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.

 На відміну від промисловості технологічний процес у сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва. Фахівці ФАО відзначають, що 78% земної поверхні відчувають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% середньої і 3% високою. У 2009р. в сільському господарстві використовувалося 37,6% всієї суші, в тому числі розорано 10,6%, 25,8% використовується під пасовища і ще 1,2% під багаторічними культурами Особливості агроресурсний ситуації і спеціалізації сільського господарства значно різняться по регіонах. Виділяється кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:    

• Холодний пояс займає обширні простори на півночі Євразії та Північної Америки. Землеробство тут обмежене недоліком тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливо тільки в умовах закритого грунту, а на низькопродуктивних пасовищах розвивається оленярство.

• Прохолодний пояс охоплює обширні території Євразії та Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла обмежують набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури - сірі хліба, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить вогнищевий характер.

• Помірний пояс в південній півкулі представлений у Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північному займає майже всю Європу (крім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні по рельєфу території, її питома площа доходить до 60-70%. Тут широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, картопля, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу виростає кукурудза, соняшник, рис, виноград, фруктові та плодові дерева. Пасовища за площею обмежені, вони домінують в горах і аридних зонах, де розвинене отгонноє тваринництво і верблюдоводство.

• Теплий пояс відповідає субтропічного географічного пояса і представлений на всіх материках, крім Антарктиди: він охоплює Середземномор'ї, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, Південний Китай. Тут вирощують два врожаї на рік: взимку - культури помірного поясу (зернові, овочі); влітку - тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир та ін.) Тут панують низькопродуктивні, сильно деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.

• Жаркий пояс займає обширні простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове і шоколадне дерева, фінікова пальма, батат, маніок та ін У субарідних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. В якості показників ролі сільського господарства застосовують частку зайнятих у сільському господарстві серед економічно активного населення, а також питома вага сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники досить високі в більшості країн, що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН. Сільське господарство там йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я худоби, збільшення числа зайнятих у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації та ін

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи та Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято 2-6% ЕАН. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині XX століття, сільське господарство характеризується науково-обгрунтованої організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії та біотехнології, робототехніки та електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижче, а частка зайнятих у сільському господарстві вище, ніж у постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

б) переробних та обслуговуючих галузей.

Агропромисловий комплекс - важлива складова частина народного господарства. Він об'єднує всі галузі економіки з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та доведення до споживача. Розвиток АПК має великий вплив на рівень добробуту країни, оскільки його продукція становить близько 80% усіх товарів народного споживання. У структурі АПК виділяють три виробничі та одну обслуговуючу сфери. Перша сфера включає галузі промисловості, що виробляють засоби виробництва для сільського господарства і галузей промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину. До них відносяться: тракторне та сільськогосподарське машинобудування, машинобудування з виробництва обладнання для тваринництва, кормовиробництва, харчової та легкої промисловості, виробництво меліоративної техніки, мінеральних добрив, сільське виробниче будівництво, комбікормова і мікробіологічна промисловість, обслуговуючі галузі АПК. Друга сфера - сільське господарство (землеробство і тваринництво), лісове господарство та рибне (річкове і ставкове) господарство. Третя сфера - галузі, що переробляють сільськогосподарську сировину (харчова, галузі легкої промисловості, пов'язані з первинною обробкою льону, бавовни, вовни, шкір, овчин та ін.) Четверта сфера - обслуговуюча (виробнича і невиробнича інфраструктура), що забезпечує заготівлю, зберігання, транспортування і реалізацію продукції агропромислового комплексу. У цю сферу входять також наукове обслуговування та підготовка кадрів для АПК.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є такі:

• галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна промисловість в АПК);

• обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

• галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).